До повномасштабного вторгнення Антон Шмагайло вважав себе найбільшим пацифістом у колі свого спілкування. Не вірив у велику війну і запевняв друзів та знайомих, що цього не станеться. Але 24 лютого 2022 року все змінилося і привело Антона до війська. Сьогодні він командує першою ударною ротою батальйону УБпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр, який воює на найгарячіших напрямках фронту. Має позивний Бандерас. Інтерв’ю за посиланням.
Коли завершується штурм, починається найважчий етап — утримання відбитих у ворога позицій. Небезпека чекає на бійців за кожним кутом зруйнованих окопів. У той же час ворог не припиняє обстрілів та спроб контратакувати. У таких умовах азовці проводять дні своїх найважчих ротацій після штурму. Дні, під час яких треба вижити, врятувати побратимів та знищити ворога. У новому відео — кадри з екшн-камер бійців 12-ої бригади спеціального призначення «Азов», зняті на щойно звільнених від окупантів позиціях.
Ми знищимо ворога на землі, у воді та у повітрі. З кожним днем все більше засобів ураження постачається на озброєння й вже незабаром ворог буде палати всюди. Передавай координати місцезнаходження противника, його складів та скупчення техніки за посиланням: https://t.me/official_sprotyv_bot
Сьогодні загинув капітан Арсен Федосенко, фотограф Медіацентру СтратКому ЗСУ.
Він фотографував воєнні злочини росіян і сам загинув під час російського воєнного злочину.
Арсен був митцем, батьком, гурманом життя. Людиною, яка не знала моральних компромісів, завжди була вірною принципам людяності, фаховості, військового братерства.
Жага до життя та вміння його смакувати органічно вилилися в бажання Арсена захищати свою землю та цінності.
Землю, в яку він планував посадити лозу, та зробити вино, яке б вразило навіть французів.
Як батько він виховав двох синів та пішов боротися з росіянами, щоб його синам не довелось цього робити. Як чоловік він був єдиним цілим зі своєю дружиною, це невимовна втрата для неї, пів всесвіту.
Арсен завжди був там, де потрібно. В бліндажі, під обстрілами, він чекав віконця, нагоди зняти бойову роботу. Завжди вірний своєму фахові.
Всі, хто згадує Арсена, кажуть, що він був душею: спільноти, підрозділу, українства.
Це невимовна втрата.
Тому ми винні йому – посадити лозу в крейдових схилах Бахмуту, де він їх бачив, та зробити найкращий брют, брют “Arsen”, що буде знаний на весь світ.
Шана, честь та любов тобі, брате.
Вічне життя у твоїх фото та цінностях, що ми понесемо далі.
Ці кадри з російським військовослужбовцем облетіли інтернет ще у квітні. На них російський солдат дав справжній майстерклас - як потрібно правильно здаватися у полон українським захисникам. Практично повністю роздягся, показавши, що сюрпризів від нього чекати не варто, і під пильною увагою оператора дрону буквально вкотився на наші позиції, одразу ж отримавши воду і, головне, безпеку та можливість обмінятися і повернутися до рідних. Тепер з'явилася можливість почути його історію. Отже, Юсин Олександр Віталійович 25.07.1999 р.н. 3-й стрілецький батальйон так званої «Тероборони ДНР». Воює з 2017 року: «Через гроші пішов. У нас у Донецьку все для цього робиться, щоб чоловіки йшли до армії». Згадує, як "ДНР" готувалася до початку повномасштабного вторгнення: «Докинули на позиції резервістів, десь за тиждень до 24 лютого, а вже 9 березня штурмували Мар'їнку. 17-м нашим відірвало ноги, ми відкотилися назад». 10 березня все повторилося: «Нас об'єднали зі 100-ю бригадою, посадили на техніку. Нас розмотали, ми отримали п*зди, зі 100 людей нас 30 повернулося живими». Сенс війни бачить так: «Росія захотіла вторгнутися, виходить. Я не очікував, що вона ось так-ось по містах!» Його думка різко змінилося після того, як російський танк переїхав всю його групу, а він у трусах поповз здаватися».
Тетяна та Ольга — переселенки з Луганської області, які на початку війни в 2014-му були вимушені залишити рідну домівку та оселитись в бабусиному будинку в Сніжівці, що під Ізюмом. На початку повномасштабного вторгнення село було швидко зайнято російськими військами. Жінки знов опинились під окупацією, але цього разу їм не було куди їхати. Наступні півроку біля їхнього будинку розташовувалась артилерійська батарея Піонів. Жінки часто переховувались від обстрілів в лісі. Тікаючи від українського наступу восени 22го, росіяни зруйнували будинок жінок та рясно замінували територію навколо. Розмінування прилеглих територій розпочнеться вже після війни та триватиме роками. Тож насолоджуватись природою вони можуть тільки здалеку. Попри травматичний досвід, жінки з оптимізмом дивляться у майбутнє, адже, за їхніми словами, найтяжче позаду.
Василь Стефурак на війні десять років, для нього все почалося на Майдані. Загалом історія родини Стефураків – сімейна сага. Троє чоловіків цієї сім’ї воювали. Рідний брат Василя загинув восени 2014 року. Батько цих неймовірних хлопців прийшов в армію трохи пізніше, був важко поранений. Сам Василь, командир 3 механізованої роти 28-ої бригади, провів у полоні рік і три з половиною місяці. Інтерв’ю за посиланням.
За 9 місяців роботи на Херсонщині 6 груп розмінування 808 окремої бригади Сил підтримки ЗСУ обстежили понад 10 тисяч гектарів земель, виявивши та знищивши близько 1500 вибухонебезпечних предметів: від гранат і артилерійських снарядів, до авіаційних ракет, мін і ракет для реактивних систем залпового вогню. Як відбувається обстеження, виявлення та знешкодження? Що треба знати і вміти сучасному саперу? Про це — в репортажі журналіста ҐРУНТу Івана Антипенка з бійцями 808 бригади під час роботи в полях Херсонської області.
Прадавня відьма з Конотопу, закохавшись у звичайного хлопця, давно зреклася своїх відьомських сил, але після того, як із початком війни російські солдати захоплюють місто і жорстоко вбивають її коханого, вирішує помститися, повертає свої сили і обрушує жахливі та криваві кари на голови та інші частини тіл убивць її нареченого.
73-річний Володимир Купрашевич через щільні обстріли російських військ покинув рідне село на Донеччині та зупинився на Полтавщині. Із собою чоловік евакуював трьох корів та собаку. Спочатку долав відстань пішки. Потім його із тваринами забрали зоозахисники. Нині дідусь мешкає у Великорублівській громаді.
Відео допиту полоnених окупантів, яких на різних напрямках фронту захопили бійці Третьої штурмової бригади. Росіяни розповідають, як потрапили в армію та проходили підготовку, що їм обіцяли у військкоматі на початку і де опинились по факту. “Нас 70 человек поехало, за несколько часов только 9 живых”, “одни тру*ы в посадке, за час – 60 человек нет”, – скаржаться окупанти на жахливі втрати й тактику м’ясних штурмів російського командування. Також свідчать про те, що в окремих підрозділах росармії бійцям змушують тримати позиції, застосовуючи “заградотряди”. Які проблеми із забезпеченням особового складу в російській армії? Що таке “русскій мір” і хто голосував за путіна? Чи вважають полоnені окупанти себе агресорами й чому виконують злочинні накази командування? Як опинились в полоні Третьої штурмової та що радять охочим йти воювати в Україну? Про це та інше дивіться у відео.
Селище Біла Криниця на Херсонщині росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення. Контроль над ним українські війська повернули наприкінці травня 2022 року. Однак населений пункт став прифронтовим.
«У кожного своє гендер паті»: Дружина полеглого захисника вирішила дізнатися стать майбутньої дитини на цвинтарі поруч із могилою коханого
"Якось ми говорили з тобою, коханий, що я обовʼязково в цей день приїду до тебе, де б ти не був. Обіцяли, що будемо дізнаватися разом... не так... та я тут, біля тебе, моя булочка... У нас тепер сімʼя. Запалився рожевий вогник — наша майбутня Соломія. Імʼя, яке ти обрав", – написала дівчина .
Це кулькові осколкові авіаційні бомби ШОАБ-0,5. Ними ворог дистанційно мінує нашу землю!
Зовні вони схожі на невеликий м’ячик сріблястого кольору. Своїм виглядом можуть привертати увагу дітей. Тож попередьте про небезпеку близьких!
Такі авіабомби застосовує рф. Одна касета РБК-500 містить 565 кулькових авіабомб ШОАБ-0,5 масою по 400 грамів кожна.
Мають велику зону ураження: коли розлітаються та падають на землю, частина з них не детонує. Тож від будь-якого дотику можуть розірватися, хоча сейсмічного датчика не мають.
Нам усім треба бути дуже уважними. У жодному разі не можна наближатися та торкатися вибухонебезпечних предметів. Одразу повідомляйте про такі знахідки за номером 101. Наднебезпечну роботу — знешкодження ВНП — виконують тільки сапери!
КРИВИЙ РІГ. Закінчилась аварійно рятувальна операція на місці російської ракетної атаки. 9 загиблих, 32 поранених, із них 5 дітей. До лікарень міста було госпіталізовано 13 поранених, з них 5 у тяжкому стані, 1 – у вкрай тяжкому стані.
У Кривому Розі мешканці будинків прибирають скло та викидають пошкоджені меблі після російської атаки по житловому секторі 12 червня. Голова Ради оборони Вілкул заявив, що пошкоджені щонайменше 40 багатоквартирних будинків та навчальні заклади. Понад 30 людей поранені, також є дев’ятеро жертв, повідомили у МВС. У Кривому Розі оголосили День жалоби 14 червня.
У кінці травня виповнилося два роки від закінчення битви за Маріуполь. Досі Україна та світ має уривчасту інформацію про реальний масштаб трагедії. Владиславу Пятіну-Пономаренку на момент облоги було 16 років. Він мріяв стати журналістом та кінорежисером, тому взяв до рук телефон та пішов знімати своє зранене місто. Владислав знімав практично щодня. Коли облога закінчилася, йому разом з мамою та молодшим братом вдалося вибратися з міста. Практично одразу він почав працювати з відео та зробив першу версію документального фільму про свій Маріуполь. Відтоді Влад показує його на різноманітних фестивалях та подіях.
Команда Bihus.Info приїхала в Антонівку – селище поблизу Херсону. Від окупантів його відділяє тільки Дніпро. Тут щодня чути ворожі обстріли, немає світла і літають російські дрони. Місцеві кажуть: окупанти цілеспрямовано б’ють по цивільним об’єктам та за допомогою дронів тероризують на місцевих.
17-річна Лідія пережила обстріли, окупацію і депортацію. Її, та ще 14 вихованців Новопетрівського інтернату, що на Миколаївщині, примусово вивезли окупанти до Росії. Утім, з ними поїхала директорка закладу – і вона змогла вивезти дітей в Грузію. Звідти діти вже поступово повертаються в Україну. Але ця історія – радше щасливий випадок, адже, як кажуть правозахисники, Росія майже не віддає дітей сиріт, яких депортувала. За їхніми даними, щонайменше близько чотирьох тисяч дітей, позбавлених батьківського піклування, примусово перемістили до РФ з початку повномасштабного вторгнення. І саме діти-сироти будуть у фокусі повернення депортованих на саміті миру у Швейцарії, адже їх повернути найскладніше. Правозахисники, яких опитав проєкт Радіо Свобода «Ти як?» під час цього міжнародного заходу долучаться до онлай-обговорення з лідерами країн, які можуть виступити гарантами із повернення дітей. Які політичні і юридичні шляхи вони пропонують і хто з країн може стати посередником у цьому процесі – дивіться у сюжеті .
У проєкті «Повернення додому» розповідаємо історії українців та українок, які могли далі жити й працювати за кордоном, але через повномасштабну війну вирішили їхати на Батьківщину, щоб бути корисними тут. Це четвертий випуск цього проєкту, і він про тих, хто долучився до війська: про Дмитра Шибанова, який працював кухарем в іспанському ресторані, а потім став командиром штурмового відділення; лікаря-рентгенолога Дмитра Руснака, який задовго до повномасштабної війни свідомо поїхав у Німеччину отримати додаткову кваліфікацію з екстреної медицини й анестезіології, щоб бути корисним у випадку великої війни, й повернувся до України, коли вторгнення почалось; викладачку економіки в університеті Оману Оксану Чорну, яка стала бойовою медикинею, а потім — пресофіцеркою. Дмитро Шибанов загинув на Донеччині 30 березня 2024 року, через 6 днів після запису цієї розмови. Співчуваємо близьким. Дякуємо всім, хто вирішує боронити Україну.
Дві сестри - жителі села Марʼїне, що на самому кордоні з росією. Пів року тому, коли там вже не можна було залишитися, вони пішки прийшли в Турʼю разом зі своїми козами, і до останнього там залишалися. Але зрештою довелось евакуюватися і звідти.
На Дніпропетровщині десантники 25-ї Січеславської бригади
вшанували загиблих у літаку ІЛ-76
10 років тому, 14 червня 2014 року, поблизу Луганська окупанти збили літак Іл-76 з українськими військовими. Загинуло 49 захисників – 40 десантників та 9 членів екіпажу.
Загиблих героїв вшанували хвилиною мовчання та покладанням квітів до меморіалу, де викорбовані імена полеглих воїнів.
Останній дзвоник – під звуки вибухів. Відпочинок на пляжі – між повітряними тривогами. Зруйновані війною визначні будівлі - на фоні впізнаваних морських краєвидів. Одеса, попри війну, притягує відпочивальників. Людей не лякає навіть підльотний час ракет, що летять на місто з Криму, і звуки вибухів тут часто чують навіть раніше за сигнал повітряної тривоги. І містяни і відпочивальники вже пристосувались до постійної війни поруч. Один день з життя прифронтової Одеси – в сюжеті Радіо Свобода.
Український південь росіяни вважають «ісконно рускім» та називають цей регіон – Новоросією. Але насправді «Новоросія» – це проєкт-афера, який колись провернула Катерина Друга, щоб анексувати ці землі і переписати їх історію. Акім Галімов створив масштабний документальний фільм-викриття «Справжня історія півдня». Разом із командою він працював у Національній бібліотеці Франції, де зберігаються оригінали мап, на яких є Київ, Канів, Переяслав, й інші міста включно з Олешшям! Побували на півдні України у місці, де 100 років існувала «Ханська Україна», коли росіян там і близько не було. Також розслідування привело команду до Військового архіву Швеції, де знаходяться сенсаційні свідчення: ще на початку 18 сторіччя за незалежність України воювали Швеція, Кримське ханство й Османська імперія. А Петро 1 зобов’язався лишити козацькі землі у спокої. Чому цього не сталося? На які ще злочини та брехню йшла російська, а потім радянська влада, щоб загарбати собі український південь. Та для чого їм це потрібно? Цей матеріал підготовлено в рамках «Всеохопної інформаційно-просвітницької кампанії з протидії дезінформації», що впроваджується 1+1 Media та smart Angel у співпраці з експертними організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю редакції програми і не обов’язково відображає позицію ЄС. Проект створено у співпраці з «European union in Ukraine». Факти, викладені у фільмі, були перевірені благодійною організацією «VoxUkraine» в рамках незалежного фактчекінгового проєкту «VoxCheck».
Історія спасіння собаки Шуріка, якого шукали дві поїздки поспіль … Шуріка свого часу всиновили з місцевого Вовчанського притулку, який створила небайдужа місцева жителька Жанна. І під час повномасштабного вторгнення продовжувала рятувати покинутих тварин, роблячи для них все, що можливо в умовах війни. Собачку Шуріка ми евакуювали до його власниці Ірини. «Я б ніколи в житті його не залишила…» Перші дні Шурік боявся кожного гучного звуку, зараз же - потихеньку адаптується після пережитого. Хай Життя переможе все !
На Маріупольському напрямку Галина та Микола з 2020 року у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Бєлінського. Виконували бойове завдання зі стримування противника. Микола згадує, що вже 16 лютого 2022 року по їхніх позиціях обстріл вівся практично цілодобово, районом Талаківка та Комінтерново летіло все – міномети, артилерія, ПТУРи. Вже 1 березня вони відступили на позиції Маріуполя. За кілька тижнів уже почалися вуличні бої і довелося знову відступати. Не було часу на страх і на те, щоб оплакувати побратимів, каже Галина. Як боронили Маріуполь? Як намалювали на машинах зетки та кілька сотень українських військовослужбовців прорвалися на Азовсталь? Як змирилися з тим, що їхні тіла не знайдуть? Евакуація через полон до Оленівки? Допити після яких Микола потрапив до лікарні? Чому Галина досі не може розповісти всю правду про російський полон, а частина її ще там?
До повномасштабного вторгнення Антон Шмагайло вважав себе найбільшим пацифістом у колі свого спілкування. Не вірив у велику війну і запевняв друзів та знайомих, що цього не станеться. Але 24 лютого 2022 року все змінилося і привело Антона до війська. Сьогодні він командує першою ударною ротою батальйону УБпАК "Ахіллес" 92-ї ОШБр, який воює на найгарячіших напрямках фронту. Має позивний Бандерас. Інтерв’ю за посиланням.
Коли завершується штурм, починається найважчий етап — утримання відбитих у ворога позицій. Небезпека чекає на бійців за кожним кутом зруйнованих окопів. У той же час ворог не припиняє обстрілів та спроб контратакувати. У таких умовах азовці проводять дні своїх найважчих ротацій після штурму. Дні, під час яких треба вижити, врятувати побратимів та знищити ворога. У новому відео — кадри з екшн-камер бійців 12-ої бригади спеціального призначення «Азов», зняті на щойно звільнених від окупантів позиціях.
Сьогодні загинув капітан Арсен Федосенко, фотограф Медіацентру СтратКому ЗСУ.
Він фотографував воєнні злочини росіян і сам загинув під час російського воєнного злочину.
Арсен був митцем, батьком, гурманом життя. Людиною, яка не знала моральних компромісів, завжди була вірною принципам людяності, фаховості, військового братерства.
Жага до життя та вміння його смакувати органічно вилилися в бажання Арсена захищати свою землю та цінності.
Землю, в яку він планував посадити лозу, та зробити вино, яке б вразило навіть французів.
Як батько він виховав двох синів та пішов боротися з росіянами, щоб його синам не довелось цього робити. Як чоловік він був єдиним цілим зі своєю дружиною, це невимовна втрата для неї, пів всесвіту.
Арсен завжди був там, де потрібно. В бліндажі, під обстрілами, він чекав віконця, нагоди зняти бойову роботу. Завжди вірний своєму фахові.
Всі, хто згадує Арсена, кажуть, що він був душею: спільноти, підрозділу, українства.
Це невимовна втрата.
Тому ми винні йому – посадити лозу в крейдових схилах Бахмуту, де він їх бачив, та зробити найкращий брют, брют “Arsen”, що буде знаний на весь світ.
Шана, честь та любов тобі, брате.
Вічне життя у твоїх фото та цінностях, що ми понесемо далі.
Тетяна та Ольга — переселенки з Луганської області, які на початку війни в 2014-му були вимушені залишити рідну домівку та оселитись в бабусиному будинку в Сніжівці, що під Ізюмом. На початку повномасштабного вторгнення село було швидко зайнято російськими військами. Жінки знов опинились під окупацією, але цього разу їм не було куди їхати. Наступні півроку біля їхнього будинку розташовувалась артилерійська батарея Піонів. Жінки часто переховувались від обстрілів в лісі. Тікаючи від українського наступу восени 22го, росіяни зруйнували будинок жінок та рясно замінували територію навколо. Розмінування прилеглих територій розпочнеться вже після війни та триватиме роками. Тож насолоджуватись природою вони можуть тільки здалеку. Попри травматичний досвід, жінки з оптимізмом дивляться у майбутнє, адже, за їхніми словами, найтяжче позаду.
Василь Стефурак на війні десять років, для нього все почалося на Майдані. Загалом історія родини Стефураків – сімейна сага. Троє чоловіків цієї сім’ї воювали. Рідний брат Василя загинув восени 2014 року. Батько цих неймовірних хлопців прийшов в армію трохи пізніше, був важко поранений. Сам Василь, командир 3 механізованої роти 28-ої бригади, провів у полоні рік і три з половиною місяці. Інтерв’ю за посиланням.
73-річний Володимир Купрашевич через щільні обстріли російських військ покинув рідне село на Донеччині та зупинився на Полтавщині. Із собою чоловік евакуював трьох корів та собаку. Спочатку долав відстань пішки. Потім його із тваринами забрали зоозахисники. Нині дідусь мешкає у Великорублівській громаді.
Відео допиту полоnених окупантів, яких на різних напрямках фронту захопили бійці Третьої штурмової бригади. Росіяни розповідають, як потрапили в армію та проходили підготовку, що їм обіцяли у військкоматі на початку і де опинились по факту. “Нас 70 человек поехало, за несколько часов только 9 живых”, “одни тру*ы в посадке, за час – 60 человек нет”, – скаржаться окупанти на жахливі втрати й тактику м’ясних штурмів російського командування. Також свідчать про те, що в окремих підрозділах росармії бійцям змушують тримати позиції, застосовуючи “заградотряди”. Які проблеми із забезпеченням особового складу в російській армії? Що таке “русскій мір” і хто голосував за путіна? Чи вважають полоnені окупанти себе агресорами й чому виконують злочинні накази командування? Як опинились в полоні Третьої штурмової та що радять охочим йти воювати в Україну? Про це та інше дивіться у відео.
Селища Славгород та Мезенівка. Як і чим живе 5-ти кілометрова прикордонна зона Краснопільської громади.
Селище Біла Криниця на Херсонщині росіяни окупували на початку повномасштабного вторгнення. Контроль над ним українські війська повернули наприкінці травня 2022 року. Однак населений пункт став прифронтовим.
УКРІНФОРМ
1 д. ·
«У кожного своє гендер паті»: Дружина полеглого захисника вирішила дізнатися стать майбутньої дитини на цвинтарі поруч із могилою коханого
"Якось ми говорили з тобою, коханий, що я обовʼязково в цей день приїду до тебе, де б ти не був. Обіцяли, що будемо дізнаватися разом... не так... та я тут, біля тебе, моя булочка... У нас тепер сімʼя. Запалився рожевий вогник — наша майбутня Соломія. Імʼя, яке ти обрав", – написала дівчина .
leylakrupa / Instagram
ДСНС України
4 год ·
Це кулькові осколкові авіаційні бомби ШОАБ-0,5. Ними ворог дистанційно мінує нашу землю!
Зовні вони схожі на невеликий м’ячик сріблястого кольору. Своїм виглядом можуть привертати увагу дітей. Тож попередьте про небезпеку близьких!
Такі авіабомби застосовує рф. Одна касета РБК-500 містить 565 кулькових авіабомб ШОАБ-0,5 масою по 400 грамів кожна.
Мають велику зону ураження: коли розлітаються та падають на землю, частина з них не детонує. Тож від будь-якого дотику можуть розірватися, хоча сейсмічного датчика не мають.
Нам усім треба бути дуже уважними. У жодному разі не можна наближатися та торкатися вибухонебезпечних предметів. Одразу повідомляйте про такі знахідки за номером 101. Наднебезпечну роботу — знешкодження ВНП — виконують тільки сапери!
КРИВИЙ РІГ. Закінчилась аварійно рятувальна операція на місці російської ракетної атаки. 9 загиблих, 32 поранених, із них 5 дітей. До лікарень міста було госпіталізовано 13 поранених, з них 5 у тяжкому стані, 1 – у вкрай тяжкому стані.
У Кривому Розі мешканці будинків прибирають скло та викидають пошкоджені меблі після російської атаки по житловому секторі 12 червня. Голова Ради оборони Вілкул заявив, що пошкоджені щонайменше 40 багатоквартирних будинків та навчальні заклади. Понад 30 людей поранені, також є дев’ятеро жертв, повідомили у МВС. У Кривому Розі оголосили День жалоби 14 червня.
У кінці травня виповнилося два роки від закінчення битви за Маріуполь. Досі Україна та світ має уривчасту інформацію про реальний масштаб трагедії. Владиславу Пятіну-Пономаренку на момент облоги було 16 років. Він мріяв стати журналістом та кінорежисером, тому взяв до рук телефон та пішов знімати своє зранене місто. Владислав знімав практично щодня. Коли облога закінчилася, йому разом з мамою та молодшим братом вдалося вибратися з міста. Практично одразу він почав працювати з відео та зробив першу версію документального фільму про свій Маріуполь. Відтоді Влад показує його на різноманітних фестивалях та подіях.
Дві сестри - жителі села Марʼїне, що на самому кордоні з росією. Пів року тому, коли там вже не можна було залишитися, вони пішки прийшли в Турʼю разом зі своїми козами, і до останнього там залишалися. Але зрештою довелось евакуюватися і звідти.
На Дніпропетровщині десантники 25-ї Січеславської бригади
вшанували загиблих у літаку ІЛ-76
10 років тому, 14 червня 2014 року, поблизу Луганська окупанти збили літак Іл-76 з українськими військовими. Загинуло 49 захисників – 40 десантників та 9 членів екіпажу.
Загиблих героїв вшанували хвилиною мовчання та покладанням квітів до меморіалу, де викорбовані імена полеглих воїнів.
Історія спасіння собаки Шуріка, якого шукали дві поїздки поспіль … Шуріка свого часу всиновили з місцевого Вовчанського притулку, який створила небайдужа місцева жителька Жанна. І під час повномасштабного вторгнення продовжувала рятувати покинутих тварин, роблячи для них все, що можливо в умовах війни. Собачку Шуріка ми евакуювали до його власниці Ірини. «Я б ніколи в житті його не залишила…» Перші дні Шурік боявся кожного гучного звуку, зараз же - потихеньку адаптується після пережитого. Хай Життя переможе все !