В 2024 фронт знову зрушив з місця, і зрушив не на нашу користь, тож українські фермери, які на свій страх та ризик знову засіяли поля, вимушені сьогодні під обстрілами збирати врожай в лічених кілометрах від лінії зіткнення.
В Україні внаслідок російського повномасштабного вторгнення загинуло 479 українських спортсменів, свідчать останні дані Міністерства молоді і спорту та НОК.
Багато з них, можливо, сьогодні готувалися б до участі в Паризькій Олімпіаді. Радіо Свобода розповість декілька історій цих спортсменів, які вже ніколи не зможуть поїхати до Франції на Олімпійські ігри
Український військовий тримає портрет побратима Володимира Андрощука, який загинув у бою під Бахмутом. Летичів Хмельницької області, 1 лютого 2023 року
Володимир Андрощук (2001-2023)
Десятиборець вперше став відомим як член збірної України до 18 років. У 2019 році він виграв чемпіонат України з десятиборства серед юнаків до 20 років, а у 2020 році представляв Україну на чемпіонаті Європи серед юнаків до 20 років, посівши шосте місце.
Відомо, що Андрощук готувався подати заявку на участь в Олімпійських іграх 2024 року, але відмовився від цієї мрії після вторгнення 2022 року і пішов добровольцем воювати. Він служив у штурмовій групі й загинув під Бахмутом у січні 2023 року. Друг сказав журналістам на його похороні: «Вова був дуже талановитим спортсменом і мав супер крутий характер для цього. Без характеру в спорті нічого не досягнеш, а в нього було все, щоб перемагати на змаганнях».
Боксер Максим Галінічев
Максим Галінічев (2000-2023)
Боксер переміг у своїй ваговій категорії на молодіжному чемпіонаті Європи у 2017 році, потім посів друге місце на літніх юнацьких Олімпійських іграх 2018 року та чемпіонаті Європи серед молоді до 22 років у 2021 році. Після повномасштабного російського вторгнення він призупинив свою спортивну кар'єру і пішов добровольцем в армію.
Галінічев загинув у бою на Луганщині в березні 2023 року, залишивши дружину та 3-річну доньку. В інтерв'ю 2021 року спортсмен сказав, що його найбільшими мотивами були «бажання забезпечити майбутнє для моїх дітей і щоб моя сім'я пишалася мною».
Аліна Перегудова - українська спортсменка-важкоатлетка
Аліна Перегудова (2008-2022)
Вундеркінд з важкої атлетики виграла золото у своїй ваговій категорії на Чемпіонаті України до 17 років. Тоді, 2021-го, дівчинці було лише 13 років. Вона була претенденткою на потрапляння до національної збірної України з важкої атлетики, над чим активно працювала.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, її тренер Ігор Обухов, який тренував спортсменку в Бахмуті, згадує, що зустрів її на автовокзалі східного міста. Перегудова сказала йому, що, хоча її сім'я перебуває в Маріуполі, вона сподівається поїхати до бабусі в Київ.
Обухов, який сам прямував до української столиці, каже: «Я думав про те, щоб взяти її з собою», перш ніж прибув автобус, що прямував до Маріуполя, і дівчина сіла в нього. За повідомленнями, вона загинула разом з матір'ю під час обстрілу, коли російські війська оточили Маріуполь.
Олександр Пєлєшенко — український важкоатлет, заслужений майстер спорту України
Олександр Пєлєшенко (1994-2024)
Важкоатлет Олександр Пєлєшенко (по центру) був дворазовим чемпіоном Європи й брав участь в Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро у 2016 році, посівши четверте місце у своїй ваговій категорії.
У 2018 році він був відсторонений від змагань після позитивного тесту на заборонену речовину. Він записався воювати в перші дні російського вторгнення 2022 року і загинув на невстановленій ділянці фронту у травні 2024-го.
Євген Малишев – український біатлоніст
Євген Малишев (2002-2022)
Біатлоніст брав участь у зимових Юнацьких Олімпійських іграх 2020 року, а потім того ж року підписав контракт з українськими військовими. Він був відправлений на фронт захищати Харків після російського вторгнення у 2022 році і загинув у бою 1 березня 2022 року, за тиждень до свого 20-річчя.
У новому випуску «Балючі теми» Лариса Дідковська - українська вчена-психолог, ректор Українського вільного університету (УВУ). На якій зараз стадії стресу українці? Як вберегти себе та своїх дітей від негативногр впливу війни на психіку? Чому на початку війни суспільство обʼєднувалось, в нині фрагментується? Як не вестись на маніпуляції ворога? Чому важливо жити повноцінним життям саме зараз? Як здолати тривожність? Та коли варто звертатися за допомогою до психотерапевта?
Чим нам загрожує збільшення російського контингенту на війні в Україні до 690 тисяч, як прогнозує Головком ЗСУ Сирський? Чи справді росіяни скоро стануть у глуху оборону, як передбачає командувач Нацгвардії Півненко? Наскільки реалістичними є оцінки The Economist про те, що в РФ з озброєнням "все погано"? Чому ми балансуємо на межі хаосу, що робити з помилками командування і як "небезпечне лицемірство" пов'язане з приходом Трампа? Про все це та про основні тенденції російсько-української війни станом на кінець липня-2024 у ньюзрумі "Новинарні" розмовляють військовий і політичний аналітик, ветеран АТО Євген Дикий та в.о. головного редактора Леся Шовкун.
Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проєкту Nobilitet, авторка наукпоп-книжок, статей і каналу Наукпопіл: «Етикетки на лампочках містять не менш важливу для здоров'я інформацію, ніж етикетка на круасані».
Немає сенсу обурюватися словам російських опозиціонерів, яких звільнили під час обміну. Серйозно, хтось очікував від них іншої реакції, окрім як «єто всьо путін»? Навіть Кара-Мурза, якого вважали чи не найбільш адекватним з усіх не таких росіян. І, з високою імовірністю, тут навіть не треба шукати руку Кремля чи агентів ФСБ.
Цьому є кілька доволі очевидних причин, які випливають одна з одної. По-перше, росіяни імперці. Навіть прогресивні. І так, вони того не розуміють. Частина «хороших росіян» навіть виїхавши за кордон, подалі від Путіна, продовжують розповідати про те, як краще розбудовувати Україну, як треба чи не треба перейменовувати вулиці і кому треба ставити пам’ятники. І як треба захищати російську мову. Аби зрозуміти, що ти імперець, напевно треба якось це відрефлексувати і визнати, що твоя країна століттями підкорювала й геноцидила інші народи. І бажано, аби це відбулося на рівні суспільства. В росіян же цього не відбулося навіть серед прогресивної тусовочки.
І тут другий момент. «Хороші росіяни» категорично заперечують і свою провину, і провину пересічних росіян у війні. Те, що нам із вами здається цілком очевидним і зрозумілим, для них страшне одкровення, яке вони заперечують. Бо у такому випадку треба визнати що і твоя країна, і твої співгромадяни співучасники страшної війни з ознаками геноциду. А мало хто може собі зізнатися, що він злочинець і має відповідати за злочини, вчинені іншими співгромадянами. Значно легше знайти якогось сферичного злочинця у вакуумі. Наприклад – путіна.
Бо якщо раптом усвідомити, що ця війна не могла би відбутися без підтримки пересічних росіян, тоді доведеться визнавати, що із твоєю країною і твоїми співгромадянами щось сильно не так. Що вони носії імперських ідей. Що вони не виходять на протести проти війни і не намагаються цій війні протидіяти не того, що вони бояться влади путіна, а тому що вони або цю війну підтримують, або їм байдуже, що російські солдати вбивають українців. Врешті, ця війна десь отам, дуже далеко. Врешті, ми прекрасно побачили здатність росіян протестувати, коли у російському прикордонні зникло світло)
Ну і останнє. Не менш очевидне. Російська опозиція ні на що в росії не впливає. Вона навіть не має достатньої кількості прихильників, аби впливати не те що на зупинку війни. Вони навіть не здатні впливати на процеси на місцевому рівні. Це класичні надуті авторитети, які намагаються створити картинку своєї значимості. Але король насправді голий.
Глобальна проблема в тому, що ці очевидні речі тепер якось треба пояснити європейцям, які захоплюються толстоєвськім і вєлікім рускім балєтом.
Знімки потрощеної російської техніки, яка намагалася колонами перетнути річку Сіверський Донець на Луганщині, облетіли світові ЗМІ. Провальна операція російської армії відбулася в травні 2022 року. Під час цих подій 80 окрема десантно-штурмова бригада та бійці інших з'єднань ЗСУ знищили рекордну кількість російської техніки, обороняючи Білогорівку. Одним із підрозділів 80 ОДШБр, які перебували у цьому селищі, командував Олександр Юрковський. Незліченні безглузді втрати росіян Олександр описує такими словами: «Це було м'ясо». Нині Герой України і підполковник утім згадує ці бої без зайвого пафосу: «На війні переможців не буває. Гинуть чиїсь діти, обриваються чиїсь життя». Та підполковник певен у тому, що «наше сонце ще зійде, вони колись зрозуміють, що їм сюди не треба йти». У новому випуску проєкту «Герої» – історія військовослужбовця Олександра Юрковського.
Вони себе називають "Бойовими відьмами". У складі Бучанського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) більша половина - жінки. Вони замінили чоловіків, які пішли в ЗСУ. Деякі бійчині проходять навчання, інші вже виїжджають на "полювання" за російськими "шахедами" й крилатими ракетами у складі мобільних вогневих груп. Репортаж DW.
До лінії фронту від Мирнограда — десять кілометрів, російські війська все частіше обстрілюють місто керованими боєприпасами із модулем планування та корекції. Про життя людей в прифронтовому місті у репортажі.
Розстріл цивільних, серед яких люди з інвалідністю і волонтери, примусове утримання окупантами, погрози і знищений вщент Вовчанськ. Про все пережите розповіли місцеві мешканці, які повторно пережили новий наступ і окупацію російських військ. Намагаючись вибратися з охопленого вогнем міста, вони потрапили в заручники до російських солдатів. На щастя, людям вдалося вирватися на підконтрольну Україні територію. І тепер вони надали свої свідчення про воєнні злочини українським правоохоронцям. Проєкт «Ти як?» від Радіо Свобода поспілкувався з мешканцями Вовчанська і прокурором Харківської області.
Артем «Східний» Карякін вісім років прожив у окупованій Кадіївці, що в Луганській області. Увесь цей час він здійснював підпільну діяльність та коригував вогонь Збройних сил України. Артем допоміг знищити бази окупантів, склади з боєкомплектом, місцеві управління ФСБ. Згодом Артем виїхав на підконтрольну Україні територію та під час повномасштабного вторгнення долучився до Сил оборони. Про життя і спротив в окупації, чи справді Артема здала його дівчина та яку пораду йому дав батько, коли ув'язнення здавалось неминучим — дивіться в інтерв'ю на Армія TV.
Віктор Хоменко за освітою інженер-енергетик. До повномасштабного вторгнення займався зеленою енергетикою і працював із джерелами відновлювальної енергії, зокрема сонячними електростанціями. Нині він - заступник командира батальйону ударних БпАК "АХІЛЛЕС" 92-ї ОШБр. Має позивний Фотон. Інтерв’ю за посиланням.
Обличчя 25-річного Вадима Шаповалова понівечене війною. Він отримав поранення, коли захищав країну на Запорізькому напрямку. Через множинні переломи нижньої щелепи Вадиму складно жувати, говорити і посміхатися. Але відновити усі функції обличчя та навіть естетику - можливо. Аби допомагати воїнам із травмами обличчя українські лікарі об'єдналися із біоінженерами та благодійниками у проєкті "Лікарі для героїв". І за допомогою 3Д технологій роблять революцію в реконструктивній хірургії. Щоправда, держава не покриває виробництво імплантів для таких операцій. Тож кожного разу кошти доводиться збирати за допомогою благодійників .
Через війну в Україні накопичилися сотні тисяч тонн відходів руйнації: цегла, бетон, метал, дерево, скло й побутове сміття. На перевантажених полігонах скоро може не лишитися місця. Як їх утилізувати, й чи можна знову використати у будівництві?
Актор Володимир Ращук із перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав захисників України. У складі батальйону «Свобода» брав участь у боях на Бахмутському напрямку та за Сіверськодонецьк. Був поранений і кілька разів контужений. Про його фронтовий досвід та зйомки серіалів під час війни за посиланням.
У цьому інтерв'ю на Армія TV з пілотом бригади тактичної авіації, Андрій розповідає про свій перший бойовий виліт 24 лютого, його емоції та переживання під час цього польоту. Він ділиться тим, як обрав професію пілота, її переваги та недоліки. Окрім цього, Андрій розповідає історію неймовірного пілота, говорить про забобони і табуйованість числа 13 серед пілотів, а також про образ «Привида Києва» .
Бізони, олені, лані, коні Пржевальського, дикобрази, страуси – пів сотні видів тварин із Харківщини, Херсонщини, Донеччини та інших областей від початку повномасштабної прихистив у своєму господарстві фермер Олександр Коваленко. Каже, все почалося із двох верблюдів. А скільки тварин загалом за 2,5 роки з’явилося у його господарстві, навіть підрахувати не може. Усіх утримує власним коштом та мріє створити у Катеринополі заповідник на зразок «Асканії-Нови».
Кінець липня 2024. Донецька область. Дорога в напрямку Торецьк-Нью-Йорк. Обпалені узбіччя, вирви, спалені автомобілі. Чим ближче до лінії фронту, тим сильніше давить на газ водій 53-ї механізованої бригади Сергій. Удень ця траса особливо небезпечна – росіяни її постійно прострілюють. Сергій везе нас на позиції неподалік селища Нью-Йорк. Горизонт у цих місцях постійно димить і палає. Смертоносне залізяччя летить скрізь. За місяць активних боїв росіяни не залишили тут жодної вцілілої будівлі. І ворог далі продовжує хоча й повільний, але наступ. Аеророзвідник Андрій тримає свій дрон над Нью-Йорком. Ворог зміг прорватись у житлову забудову і закріпитись там. Бійці 53-ї ОМБр зараз намагаються не тільки сповільнити просування росіян, а й вибити їх за межі селища. Дронами хлопці проводять розвідку і корегують нашу артилерію. В екіпажі Андрія залишився лише один квадрокоптер, який він піднімає в повітря у режимі нон-стоп. Екіпаж старенької БМП-1 збирається на черговий виїзд – хлопцям потрібно підтримати нашу піхоту, яка відбиває російський штурм. Найнебезпечніше в цьому виїзді – дорога на вогневу позицію: бойовій машині треба їхати відкритими ділянками полів і прострілюваними вулицями, а БМП – бажана ціль для росіян. Тому на вогневій хлопці не баряться – навівшись, одразу відкривають вогонь. Командиру БМП Денису всього 22 роки, він із Луганської області. У військо прийшов за рік до початку вторгнення. Тоді він не знав, що шлях до рідної домівки буде таким складним і небезпечним. Малими перемогами на полі бою Денис прагне наблизити звільнення Донбасу та своє повернення на Луганщину. Або принаймні щоб ворог не прийшов у дім до інших українців. Про все це - у відеорепортажі "Новинарні" з Торецького напрямку.
Ігор Янков «Янкі» - новий герой авторського проєкту Романа Кравця «Дивись». Кілька місяців тому стало відомо, що Янков служить у спеціальному підрозділі ГУР МО “Тимура”. Цей спецпідрозділ відомий операціями зі звільнення острова Зміїний, поверненню під контроль “вишок Бойка”, рейдами у Крим. В інтерв’ю “Українській правді” Ігор Янков розповідає про свою роботу у ГУР, описує операції в Авдіївці та Вовчанську, згадує про співпрацю з Російським добровольчим корпусом. У ході бесіди ми говоримо про майбутні президентські вибори в Білорусі. Янков злиться на білоруських опозиціонерів та передбачає, що буде з його країною після Лукашенка. Також Янкі скаржиться на напругу між фронтом та тилом й відверто критикує українських блогерів.
В 2024 фронт знову зрушив з місця, і зрушив не на нашу користь, тож українські фермери, які на свій страх та ризик знову засіяли поля, вимушені сьогодні під обстрілами збирати врожай в лічених кілометрах від лінії зіткнення.
Радіо Свобода
20 липня о 12:14 · https://www.radiosvoboda.org/a/olimpiyski-mriyi-zahybli-ukrayinski-sportsmeny/33042534.html?fbclid=IwY2xjawEYwTNleHRuA2FlbQIxMQABHTb1hdQgIfFuqMfp14xaJmceIR97mF0wuVS5GpUwrVeI4YvarMV7kp7zAA_aem_5lxFR0ghaO_oSSpQY1g-fA
В Україні внаслідок російського повномасштабного вторгнення загинуло 479 українських спортсменів, свідчать останні дані Міністерства молоді і спорту та НОК.
Багато з них, можливо, сьогодні готувалися б до участі в Паризькій Олімпіаді. Радіо Свобода розповість декілька історій цих спортсменів, які вже ніколи не зможуть поїхати до Франції на Олімпійські ігри
Український військовий тримає портрет побратима Володимира Андрощука, який загинув у бою під Бахмутом. Летичів Хмельницької області, 1 лютого 2023 року
Володимир Андрощук (2001-2023)
Десятиборець вперше став відомим як член збірної України до 18 років. У 2019 році він виграв чемпіонат України з десятиборства серед юнаків до 20 років, а у 2020 році представляв Україну на чемпіонаті Європи серед юнаків до 20 років, посівши шосте місце.
Відомо, що Андрощук готувався подати заявку на участь в Олімпійських іграх 2024 року, але відмовився від цієї мрії після вторгнення 2022 року і пішов добровольцем воювати. Він служив у штурмовій групі й загинув під Бахмутом у січні 2023 року. Друг сказав журналістам на його похороні: «Вова був дуже талановитим спортсменом і мав супер крутий характер для цього. Без характеру в спорті нічого не досягнеш, а в нього було все, щоб перемагати на змаганнях».
Боксер Максим Галінічев
Максим Галінічев (2000-2023)
Боксер переміг у своїй ваговій категорії на молодіжному чемпіонаті Європи у 2017 році, потім посів друге місце на літніх юнацьких Олімпійських іграх 2018 року та чемпіонаті Європи серед молоді до 22 років у 2021 році. Після повномасштабного російського вторгнення він призупинив свою спортивну кар'єру і пішов добровольцем в армію.
Галінічев загинув у бою на Луганщині в березні 2023 року, залишивши дружину та 3-річну доньку. В інтерв'ю 2021 року спортсмен сказав, що його найбільшими мотивами були «бажання забезпечити майбутнє для моїх дітей і щоб моя сім'я пишалася мною».
Аліна Перегудова - українська спортсменка-важкоатлетка
Аліна Перегудова (2008-2022)
Вундеркінд з важкої атлетики виграла золото у своїй ваговій категорії на Чемпіонаті України до 17 років. Тоді, 2021-го, дівчинці було лише 13 років. Вона була претенденткою на потрапляння до національної збірної України з важкої атлетики, над чим активно працювала.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, її тренер Ігор Обухов, який тренував спортсменку в Бахмуті, згадує, що зустрів її на автовокзалі східного міста. Перегудова сказала йому, що, хоча її сім'я перебуває в Маріуполі, вона сподівається поїхати до бабусі в Київ.
Обухов, який сам прямував до української столиці, каже: «Я думав про те, щоб взяти її з собою», перш ніж прибув автобус, що прямував до Маріуполя, і дівчина сіла в нього. За повідомленнями, вона загинула разом з матір'ю під час обстрілу, коли російські війська оточили Маріуполь.
Олександр Пєлєшенко — український важкоатлет, заслужений майстер спорту України
Олександр Пєлєшенко (1994-2024)
Важкоатлет Олександр Пєлєшенко (по центру) був дворазовим чемпіоном Європи й брав участь в Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро у 2016 році, посівши четверте місце у своїй ваговій категорії.
У 2018 році він був відсторонений від змагань після позитивного тесту на заборонену речовину. Він записався воювати в перші дні російського вторгнення 2022 року і загинув на невстановленій ділянці фронту у травні 2024-го.
Євген Малишев – український біатлоніст
Євген Малишев (2002-2022)
Біатлоніст брав участь у зимових Юнацьких Олімпійських іграх 2020 року, а потім того ж року підписав контракт з українськими військовими. Він був відправлений на фронт захищати Харків після російського вторгнення у 2022 році і загинув у бою 1 березня 2022 року, за тиждень до свого 20-річчя.
Yan Dobronosov
2 д. ·
Богородичне, Донеччина
Лінія фронту наблизилась до Новогродівки — наразі близько шести кілометрів. Як живуть люди у прифронтовому місті на Донеччині у репортажі.
Території звільнені ЗСУ від росіян у 2022 році. Харківщина та Херсонщина. Фоторепортаж.
Стівен Фрай випустив документальний фільм про свій візит до Києва у вересні 2023 року.
У новому випуску «Балючі теми» Лариса Дідковська - українська вчена-психолог, ректор Українського вільного університету (УВУ). На якій зараз стадії стресу українці? Як вберегти себе та своїх дітей від негативногр впливу війни на психіку? Чому на початку війни суспільство обʼєднувалось, в нині фрагментується? Як не вестись на маніпуляції ворога? Чому важливо жити повноцінним життям саме зараз? Як здолати тривожність? Та коли варто звертатися за допомогою до психотерапевта?
Чим нам загрожує збільшення російського контингенту на війні в Україні до 690 тисяч, як прогнозує Головком ЗСУ Сирський? Чи справді росіяни скоро стануть у глуху оборону, як передбачає командувач Нацгвардії Півненко? Наскільки реалістичними є оцінки The Economist про те, що в РФ з озброєнням "все погано"? Чому ми балансуємо на межі хаосу, що робити з помилками командування і як "небезпечне лицемірство" пов'язане з приходом Трампа? Про все це та про основні тенденції російсько-української війни станом на кінець липня-2024 у ньюзрумі "Новинарні" розмовляють військовий і політичний аналітик, ветеран АТО Євген Дикий та в.о. головного редактора Леся Шовкун.
Ольга Маслова, кандидатка біологічних наук, співзасновниця проєкту Nobilitet, авторка наукпоп-книжок, статей і каналу Наукпопіл: «Етикетки на лампочках містять не менш важливу для здоров'я інформацію, ніж етикетка на круасані».
сон у війну і його експертка №1
зниження шкоди як головна стратегія
під час повітряних тривог у нас НЕ безсоння
масштаб краси і елегантності біологічних процесів
генетика – отримане, епігенетика – підшліфоване
сон: що гірше для організму – недо чи пере?
7-9, краще 9, ніж 7?
сон після 2:00 – неефективний?
циркадні ритми і соціальний джетлаг
круті наукові статті 2024-го
«сови і жайворонки» чи «один тип і дисципліна»?
б'ютісліп із глянцевих журналів: що не так?
як увімкнути засинальну машинерію?
читаймо етикетки на лампочках!
організм: все впливає на все?
ремонт тіла: де буде науковий прорив?
«ми пройшли епоху геніїів-одинаків»
Stas Kozljuk
Немає сенсу обурюватися словам російських опозиціонерів, яких звільнили під час обміну. Серйозно, хтось очікував від них іншої реакції, окрім як «єто всьо путін»? Навіть Кара-Мурза, якого вважали чи не найбільш адекватним з усіх не таких росіян. І, з високою імовірністю, тут навіть не треба шукати руку Кремля чи агентів ФСБ.
Цьому є кілька доволі очевидних причин, які випливають одна з одної. По-перше, росіяни імперці. Навіть прогресивні. І так, вони того не розуміють. Частина «хороших росіян» навіть виїхавши за кордон, подалі від Путіна, продовжують розповідати про те, як краще розбудовувати Україну, як треба чи не треба перейменовувати вулиці і кому треба ставити пам’ятники. І як треба захищати російську мову. Аби зрозуміти, що ти імперець, напевно треба якось це відрефлексувати і визнати, що твоя країна століттями підкорювала й геноцидила інші народи. І бажано, аби це відбулося на рівні суспільства. В росіян же цього не відбулося навіть серед прогресивної тусовочки.
І тут другий момент. «Хороші росіяни» категорично заперечують і свою провину, і провину пересічних росіян у війні. Те, що нам із вами здається цілком очевидним і зрозумілим, для них страшне одкровення, яке вони заперечують. Бо у такому випадку треба визнати що і твоя країна, і твої співгромадяни співучасники страшної війни з ознаками геноциду. А мало хто може собі зізнатися, що він злочинець і має відповідати за злочини, вчинені іншими співгромадянами. Значно легше знайти якогось сферичного злочинця у вакуумі. Наприклад – путіна.
Бо якщо раптом усвідомити, що ця війна не могла би відбутися без підтримки пересічних росіян, тоді доведеться визнавати, що із твоєю країною і твоїми співгромадянами щось сильно не так. Що вони носії імперських ідей. Що вони не виходять на протести проти війни і не намагаються цій війні протидіяти не того, що вони бояться влади путіна, а тому що вони або цю війну підтримують, або їм байдуже, що російські солдати вбивають українців. Врешті, ця війна десь отам, дуже далеко. Врешті, ми прекрасно побачили здатність росіян протестувати, коли у російському прикордонні зникло світло)
Ну і останнє. Не менш очевидне. Російська опозиція ні на що в росії не впливає. Вона навіть не має достатньої кількості прихильників, аби впливати не те що на зупинку війни. Вони навіть не здатні впливати на процеси на місцевому рівні. Це класичні надуті авторитети, які намагаються створити картинку своєї значимості. Але король насправді голий.
Глобальна проблема в тому, що ці очевидні речі тепер якось треба пояснити європейцям, які захоплюються толстоєвськім і вєлікім рускім балєтом.
До лінії фронту від Мирнограда — десять кілометрів, російські війська все частіше обстрілюють місто керованими боєприпасами із модулем планування та корекції. Про життя людей в прифронтовому місті у репортажі.
Інфографіка маршрутів Шахед-136 за липень (загалом, було запущено близько 427 одиниць).
Віктор Хоменко за освітою інженер-енергетик. До повномасштабного вторгнення займався зеленою енергетикою і працював із джерелами відновлювальної енергії, зокрема сонячними електростанціями. Нині він - заступник командира батальйону ударних БпАК "АХІЛЛЕС" 92-ї ОШБр. Має позивний Фотон. Інтерв’ю за посиланням.
Херсонщина. Ціна вирощування справжніх смачних херсонських кавунів.
Актор Володимир Ращук із перших днів повномасштабного вторгнення добровольцем приєднався до лав захисників України. У складі батальйону «Свобода» брав участь у боях на Бахмутському напрямку та за Сіверськодонецьк. Був поранений і кілька разів контужений. Про його фронтовий досвід та зйомки серіалів під час війни за посиланням.
Кінець липня 2024. Донецька область. Дорога в напрямку Торецьк-Нью-Йорк. Обпалені узбіччя, вирви, спалені автомобілі. Чим ближче до лінії фронту, тим сильніше давить на газ водій 53-ї механізованої бригади Сергій. Удень ця траса особливо небезпечна – росіяни її постійно прострілюють. Сергій везе нас на позиції неподалік селища Нью-Йорк. Горизонт у цих місцях постійно димить і палає. Смертоносне залізяччя летить скрізь. За місяць активних боїв росіяни не залишили тут жодної вцілілої будівлі. І ворог далі продовжує хоча й повільний, але наступ. Аеророзвідник Андрій тримає свій дрон над Нью-Йорком. Ворог зміг прорватись у житлову забудову і закріпитись там. Бійці 53-ї ОМБр зараз намагаються не тільки сповільнити просування росіян, а й вибити їх за межі селища. Дронами хлопці проводять розвідку і корегують нашу артилерію. В екіпажі Андрія залишився лише один квадрокоптер, який він піднімає в повітря у режимі нон-стоп. Екіпаж старенької БМП-1 збирається на черговий виїзд – хлопцям потрібно підтримати нашу піхоту, яка відбиває російський штурм. Найнебезпечніше в цьому виїзді – дорога на вогневу позицію: бойовій машині треба їхати відкритими ділянками полів і прострілюваними вулицями, а БМП – бажана ціль для росіян. Тому на вогневій хлопці не баряться – навівшись, одразу відкривають вогонь. Командиру БМП Денису всього 22 роки, він із Луганської області. У військо прийшов за рік до початку вторгнення. Тоді він не знав, що шлях до рідної домівки буде таким складним і небезпечним. Малими перемогами на полі бою Денис прагне наблизити звільнення Донбасу та своє повернення на Луганщину. Або принаймні щоб ворог не прийшов у дім до інших українців. Про все це - у відеорепортажі "Новинарні" з Торецького напрямку.
Ігор Янков «Янкі» - новий герой авторського проєкту Романа Кравця «Дивись». Кілька місяців тому стало відомо, що Янков служить у спеціальному підрозділі ГУР МО “Тимура”. Цей спецпідрозділ відомий операціями зі звільнення острова Зміїний, поверненню під контроль “вишок Бойка”, рейдами у Крим. В інтерв’ю “Українській правді” Ігор Янков розповідає про свою роботу у ГУР, описує операції в Авдіївці та Вовчанську, згадує про співпрацю з Російським добровольчим корпусом. У ході бесіди ми говоримо про майбутні президентські вибори в Білорусі. Янков злиться на білоруських опозиціонерів та передбачає, що буде з його країною після Лукашенка. Також Янкі скаржиться на напругу між фронтом та тилом й відверто критикує українських блогерів.