На фронті загинув бойовий медик із Великобританії Пітер Фуше
До початку повномасштабного вторгнення Пітер Фуше жив у Лондоні і працював теслею, а до цього був поліцейським. Він також мав громадянство ПАР.
У березні 2022 року Пітер приїхав до України як волонтер. Він брав участь у створенні польового шпиталю у Броварах, а потім пройшов медичні тренінги та приєднався до тероборони.
У січні 2024 року Пітер Фуше офіційно приєднався до ЗСУ як бойовий медик: за цей час він зумів врятувати понад 200 військових.
Боєць був співзасновником благодійного фонду "Project Konstantin", який забезпечує евакуацію поранених солдатів та проводить медичні тренінги. Фонд названо на честь загиблого під час боїв за Херсон побратими. Представники фонду та повідомили про загибель бойового медика.
Понад два місяці художник із Донецька Александер Кроліковскі провів у Вишгородському морзі, допомагаючи паталогонатомам з тілами вбитих цивільних у Бучі, Бородянці та Ірпіні. На початку повномасштабного вторгнення Александер вирішив залишитися на Київщині, а пізніше почав волонтерити. Коли почалася деокупація Київської області й українські військові зайшли в Бучу, Ірпінь, Бородянку, стали відомі злочини російських військових проти місцевих – на вулицях містечок лежали тіла вбитих українців. Усі тіла звозили у Вишгородський морг. В певний момент їх стало настільки багато, що поліція почала залучати волонтерів, долучитися прийняв рішення й Александер. Які обов'язки довелося виконувати в морзі та чи вдалося звикнути до такої роботи, Александер Кроліковскі розповів в інтерв'ю Радіо Свобода.
Айтівець Паха отримав відмову у мобілізації на початку повномасштабної війни, та наполіг на своєму і згодом з ТРО потрапив до 5-ї штурмової бригади. У батальйоні розвідки у нього свій невеличкий підрозділ з двома майстернями. Паха та його хлопці знайшли спосіб не лише отримувати достатньо дронів, але й збирати гроші на витратні матеріали. Та чи варто українцям і далі скидатись на дрони, що буде, коли вони перестануть донатити, і що держава ніколи не зробить швидше за волонтерів. Про це – у третьому завершальному епізоді документального серіалу “Дрони-камікадзе”. Аналізують Сергій Стерненко, Марія Берлінська, Тарас Чмут та керівник мілітарного напрямку з фонду Сергія Притули Богдан Данилів.
Російська армія атакувала Дніпро ракетами та безпілотниками. Приблизно 40 людей постраждали, також є загиблі. У місті оголосили День жалоби. Пошкоджень зазнали торговий центр, медзаклади та інша цивільна інфраструктура. Про наслідки атаки розповідають місцеві жителі.
Воювати і утримувати позиції за селом Кліщіївка під Бахмутом надважко. У цьому відео штурмовики 93-ї повертають назад втрачену позицію. Відео з екшен-камер.
Вони працюють вночі, неподалік лінії зіткнення. І хоч там, на передку, майже всі працюють переважно вночі, бо так якось повелося на війні, так ефективніше й безпечніше, але в цих хлопців особлива робота: вони полюють на шахеди. Репортаж з нічного полювання за посиланням.
Мобільна група, до якої ми долучаємося, складається з вояків 3 окремого батальйону «Волинь» УДА й тероборонівців ЗСУ. На озброєнні в них кілька великокаліберних кулеметів, тепловізор з лазером і планшет з програмою для відстежування руху шахедів.
Останнім часом мопеди запускають невеликими групами, кажуть хлопці. Щонайбільше три-чотири. Колись же їх залітало по 8–10 штук. Тоді лупили з усього, що було під рукою, щоб збити чи хоча б пошкодити максимальну кількість. «Неважливо, де його зіб’ють, головне, щоб він не долетів до цілі».
Євро-2012, Ріанна і Бейонсе на Донбас-Арені, ДахаБраха і Скрябін в клубі Ліверпуль, міжнародні рейси з Донецького аеропорту, виставки сучасного мистецтва в Ізоляції. Спогади про довоєнний Донецьк — ніби дивний сон. Після десяти років російської окупації, "днр"-івських ганчірок на будівлях міста, злиднів і терору, уже навіть важко повірити, що Донецьк був одним з найбагатших і найперспективніших мегаполісів України. Ми вирішили пригадати, який Донецьк був колись, до 2014 року. І поговорити про українське місто, яке у нас вкрали.
Центурія — це націоналістичний рух, створений ветеранами “Азову”. Метою організації є патріотичне виховання молоді. Ще тут навчають як правильно поводитись зі зброєю, як надавати першу допомогу собі, побратимам та посестрам — словом, готують молодь до в1йни та бойових дій. Ми поспілкувались із інструкторами організації, “Сіджиком” та “Акелою” із 3ОШБр. Вони розказали нам:
Криворізький нацгвардієць Сергій Коршун продовжує реабілітацію після полону, там бойовий медик на позивний Морбус провів понад півтора року. А повернувся додому 8 лютого цього року. Війна застала чоловіка у Маріуполі, після тяжких битв і поранень військових взяли у полон. Сергій Коршун, розповідає, надавав медичну допомогу на війні та в полоні.
Мало хто знає, але після перемоги комунізму він обіцяв людям будувати вбиральні із золотими унітазами і в такий спосіб показати справжню вартість дорогоцінного металу. Ніколи не працював і не знав ціни навіть найменшої копійки, але одноосібно втілював у життя химерну економічну політику, якою фактично запровадив безгрошовий продуктовий обмін, а ще довів населення до страшного голоду та злиднів. Хто такі «непмани» або перші «совєтські буржуї». Чому людей, які мали гроші та розвивали власну справу в країні соціалізму так зневажали. Про них ходили анекдоти, їх висміювали в сатиричних журналах і ненавиділи простою побутовою ненавистю. Дійшло до того, що й сама влада зробила з них злочинців. Голод, смерть, вбоге існування, Карл і Маркс у головах, але разом з тим – і перші мільйонери, які мали надзвичайно великі статки. Вони вміли та заробляли гроші навіть в страхітливі часи сталінського терору. Чим була зумовлена індустріалізація і п’ятирічки – химерний винахід комуністичної імперії. Яку насправді ціну мали усі ці заводи та фабрики, якими Кремль намагався наздогнати та обігнати захід, а зараз адепти СССР хизуються ними, як основним здобутком імперії. Коли з’явилася перша совєтська реклама і який стосунок до неї має поет Владімір Маяковський, який своїми слоганами підіймав продажі у кілька разів: «Лучших сосок не было и нет, готов сосать до старых лет!» Сьогодні ми маємо надзвичайно цікаву тему – говоримо про економіку СССР. Один з тих основних стовпів, який разом з ідеологічною складовою був фундаментом червоної імперії. Нам люблять розповідати наскільки совєтський союз мав розвинену промисловість, як ми досі користуємося його благами, наскільки люди в СССР були заможними та забезпеченими, мали безплатну освіту та житло, ніколи не турбувалися про роботу. Але якщо проаналізувати так звані економічні реформи, які впродовж десятиліть втілювали у «совку», то насправді стає моторошно, бо виходить, що це один суцільний грабунок.
Українські військові продовжують утримувати плацдарм на лівобережжі Херсонщини. hromadske побувало на позиціях артилеристів 38 бригади морської піхоти, які працюють із САУ через Дніпро. Артилеристи кажуть, що для них немає різниці — працювати на суші чи через річку, однак цей напрямок — найскладніший. Насамперед — через російські ланцети, які полюють за гарматами. «Я був на Донбасі, то це — складний напрямок. Кринки — це дуже тяжкий напрямок. Найбільш складно піхоті переправлятися на той берег. Стримувати плацдарм — це дуже тяжка робота», — говорить артилерист Олександр. Заступник командира дивізіону Олександр пояснює, що вбачає доцільність в утриманні плацдарму на лівому березі. За його словами, Кринки треба утримувати для того, «щоб розширити нашу наступальну операцію і просунутися до Криму, відрізати їм постачання сухопутне». «Це наша територія, її треба відвойовувати», — додає він. Інший артилерист, командир гармати Валентин, пояснює: морські піхотинці відтягують сили росіян, які могли би використовувати на інших напрямках. Про роль артилерії в утриманні плацдарму у Кринках — дивіться у репортажі.
Із перших днів війни 96-та зенітна ракетна бригада захищає небо центральної України і столиці зокрема. Командує бригадою - полковник Повітряних сил ЗСУ Сергій Яременко. Саме під його керівництвом 96-та бригада зруйнувала міф про незнищенність російського “Кинджала”. Завдяки чому це вдалося, як ворог змінив тактику нанесення ударів у 2024 році і якої зброї не вистачає для захисту від КАБів та “Іскандерів” - Укрінформ запитав у полковника Яременка.
Зазвичай про війну всі згадують як про обстріли, руйнування, наступи, відступи, втрати, перемоги, поразки і так далі. Проте в об’єктиви камер журналістів практично не потрапляє те, що займає більше половини солдатського життя, — побут, або так звана “битовуха”. Адже це не популярні теми, теми, що не приносять переглядів, прочитань, резонансу, сенсацій тощо.
Моментами побут військових нічим не відрізняється від часів Першої Світової війни, моментами у ньому допомагають сучасні технології. Але крім самого побуту ще більше замовчується тема про тих, хто забезпечує його. Часто це війська забезпечення, але ще частіше в наших реаліях — волонтери. Волонтерський рух дуже різноманітний: від плетіння сіток до виносу поранених і загиблих з поля бою. Сьогодні проєкт “Хащі” хоче показати кілька історій про важливість і феномен українського волонтерського руху, про його внесок у нашу боротьбу, про тих, хто добровільно, ризикуючи всім, їде в сторону фронту, бо просто не може залишатися осторонь.
Наші люди безперервно страждають від російського терору. Лише цього тижня Росія застосувала понад 600 керованих авіаційних бомб, понад 60 «шахедів» і майже 40 ракет різних типів.
Село Пришиб, що поблизу Балаклії. Там протягом пів року 2022-го проходила лінія фронту. Побитих, згорілих, знищених хат у цьому населеному пункті — безліч. Не вціліла й оселя 70-річної вчительки Катерини Мороз. Тоді, на початку повномасштабного вторгнення, вона провела 67 днів у погребі, де зберігала закрутки. Репортаж за посиланням.
Маленька чорна обгоріла стрічка попелу плавно кружляла в променях сонця. Такий самий, ледве вловимий солодкуватий запах багаття приніс із собою черговий порив вітру.
— Здається, пдри підпалили поле. Я піду подивлюся, - смуглявий широкоплечий боєць, пригнувшись, попрямував до виходу з бліндажу.
Кілька хвилин тому, снаряд, що прилетів поруч із позиціями, загнав нас в укриття. Він упав дуже близько. Настільки, що я чула шарудіння осколків крізь листя.
Можливо це був пристрілювальний, бо ворог виявив позиції. А може випадково так впав.
Ми сиділи в бліндажі, чекаючи на продовження обстрілу.
Тяжкий радянський настільний вентилятор на ящику з-під снарядів біля входу розганяв спекотне повітря земляной нори.
Кошеня, на ім'я Іринка, вже виспалося і гралося з амуніцією на одному з каріматів біля входу.
- І часто тут у вас так прилітає?
- Та постійно. Хоча цього разу зовсім близько впало. Танк походу відпрацював.
- Та ні, не танк. Стволка. Є така у пдрв, нова, добре забута стара 130 мм гармата. Походу вона.
- Походу так. Без свисту. Такий удар батогом, як у танка. Тільки далі стріляє.
Двоє бійців, які пішли дивитися що пошкоджено, все не поверталися.
- Я піду гляну, що там, - сказала я, поправляючи броник. - Лише рюкзак тут залишу. На всякий випадок.
Повісивши на шию фотик, я попрямувала крізь посадку.
“Та ні, не прилетить. Якби то був пристрілювальний, то вже давно б прилетіла добавка. А так походу “на заборону” стріляли. І хлопці не вертаються. Було б небезпечно, вони повернулися б. А якщо не повернулися, то там щось цікаве відбувається”.
Чим мені страшніше, тим глибші діалоги я веду із собою. В обличчях. З аргументами та доводами.
На полі вирувала пожежа. Декілька фігур в амуніції, з виламаними в посадці гілками метушилися в хвилях жовтої пшениці. Я попрямувала до них.
Пориви вітру можуть підняти вогонь на кілька метрів над головою. Тобі здається, що пожежа вщухла. І лише тліє, ховаючись у колючих колосках дозрілого зерна. Але невидима рука за мить піднімає криваві язики і кидає їх в гору.
Ти намагаєшся обійти вогонь, сховавшись на випалених ділянках поля. Полум'я вирує вже за кілька метрів. Ти починаєш бігти, і вогонь, здавалося відчувши твій страх прямує за тобою.
Жар обгортає тіло. Чорні стрічки обвуглених рослин ширяють у повітрі. Стає важко дихати.
Ще півгодини тому ти боявся вийти на відкритий простір, розуміючи, що ворог бачить і полює на тебе.
Але якщо не згасити вогонь, він може перекинутися на посадку, на укріплення та техніку.
Так само раптово, наївшись зерна, яке вже ніколи не стане хлібом, полум'я спадає.
Виття пожежі поєднується зі звуками розривів касетних снарядів. Це виття схоже на гарчання голодного звіра, що поїдає кістки вопольованої їм дичини.
Воно то наростає, додаючи до хрускоту протяжний гул, то затихає, переходячи в урчання.
Будь-якої миті може прилетіти наступний снаряд . Як той, що підпалив поле. І свист осколків якого ми чули у листві. Добре, що ми всі сиділи. Інакше б тільки синцями не розплатилися.
Але загасити вогонь зараз важливіше. Ні, не з метою врятувати зерно. Ці поля вже ніхто не збере. З того моменту, як їх засіяли, лінія фронту змістилася. І тепер виїхати технікою на відкритий простір рівноцінно самогубству. Навіть цивільною.
Хоча лише півроку тому, незважаючи на близькість лінії фронту, фермер обробляв цю, рідну йому, землю. Міг втекти. Міг все кинути і зневіритися. Але таке враження, що це у нас у крові: брати та робити. Незважаючи ні на що. Just do it. Як каже реклама.
Якщо ви дочитали до сюди, подивилися фото і уявили наскільки це небезпечно під обстрілами гасити полумʼя гілками та баклажками з водою. То зрозумієте, як можете допомогти.
Практично всі підрозділи потребують ВОГНЕГАСНИКІВ.
Мартін Брест (Олег Болдирєв), воєнний письменник, виробник безпілотників, учасник АТО: «У нас уже немає запиту на закінчення війни і перемогу. Наш запит – хай нах*р все закінчиться».
виробництво дронів і головна проблема
«черга іноземних інвесторів стоїть за нашими людьми»
«держава у війну грає»
нуль жертв на два тижні у Харкові: як цього досягли?
Українські військові ображають дітей! У ЗСУ мобілізували чоловіка з синдромом Дауна і його побратими з нього знущаються! Наші військові от-от підуть у наступ на Київ, щоб скинути Зеленського!
Це кілька прикладі того, про що росіяни створюють фейкові відео — діпфейки, щоб впливати на наш інформаційний простір. Щоб сіяти розпач та деморалізовувати. Деякі діпфейки залітають не лише на українську аудиторію, але і на західну, що погано впливає на ставлення до українців.
Відео спеціально роблять емоційними, щоб людину захопило обурення, і вона поширила фейк далі. В TikTok діпфейки можуть ставати вірусними.
Осінтери Телебачення Торонто залізли у російські z-помийки і побачили там купу діпфейків. А потім знайшли тих, хто ці підробки виробляє та розповсюджує.
День Військово-Морських сил України. День героїчних воїнів, які довели, що українське море не терпітиме російського флоту й що ворогу не по зубах наша, українська морська піхота.
В них ніхто не вірив ще з початку нашої незалежності, а вони при розподілі флоту у дев'яностих виводили українські кораблі під український прапор. Почитайте історію сторожового корабля СКР-112, коли у липні 1992-го українці підняли наш прапор на кораблі та вийшли з Криму на Одесу, щоб бути у ВМС України. Як їх переслідувала російська авіація та розстрілювали з "Разітельного". Так, у липні 92-го - ви не помиляєтеся. ЙР хотіла заграбастати собі все у Криму ще тоді.
А нагадати вам "патрулі чф рф", які чергували в українському місті Севастополь в часи української незалежності? - От вам не соромно, українці, що ми самі добровільно тримали цю гидоту під своїм боком у Криму? - А вони в той час крали наші кораблі, адмінбудівлі та купу майна. Греблі, як не в себе. За "борги за газ". І ми всі мовчали. Так?
Тому, коли у 2014-му наші українські військові моряки виходили з Криму, більшість з вас кричали "зрадники". А вони одразу пішли захищати Донбас. Мої хлопці з ВМС виходили з-під Іловайська у серпні 2014-го разом з батальйоном "Донбас" та ховали своїх загиблих.
Я пам'ятаю, як ми приїжджали у 2016-17 під Маріуполь, а діти там казали "У Украины нема флота", а ми їм розповідали про Ліцей та військово-морський факультет академії в Одесі, які вийшли з Криму, про "Гетьмана Сагайдачного", який у березні 2014-го повернувся до Одеси, а не до окупованого Криму, про наших героїчних морпіхів, морську авіацію та берегову артилерію. Діти слухали з відкритими ротами.
Про 2022-й ви самі знаєте. ВМС ЗСУ не тільки зачистили від орчатні північно-східну частину Чорного моря та звільнили Зміїний, потопив флагман чф рф крейсер "Москву", а воюють на фронті як боженьки: бригад стало більше, ВМС тепер має гради, ракети і навіть танки.
В нас все буде: і повернення до Криму, і військово-морські бази у Новоазовську, Бердянську, Севастополі, Феодосії, Керчі. Ми повернемо Крим та будемо дивитися паради наших фрегатів, корветів, десантних кораблів та катерів з Графської пристані у Севастополі.
Головне - вірити у Військово-морські сили України та допомагати хлопцям невпинно, що ми й робимо з 2014-го. Бо разом ми - сила, а не кожний сам по собі.
З днем Військово-морських сил, Україно. Ти - морська сильна держава. Не забувай про це.
Від війни страждають не тільки люди. Цей котик отримав поранення під час вчорашнього обстрілу в м. Херсон. Внаслідок бойових дій виникло замикання в електромережі, через що в двох житлових будинках одночасно загорілись лічильники. Вогнеборці швидко загасили пожежі. Мешканці будинку не постраждали, а чотирилапий уже перебуває у безпеці.
На фронті загинув бойовий медик із Великобританії Пітер Фуше
До початку повномасштабного вторгнення Пітер Фуше жив у Лондоні і працював теслею, а до цього був поліцейським. Він також мав громадянство ПАР.
У березні 2022 року Пітер приїхав до України як волонтер. Він брав участь у створенні польового шпиталю у Броварах, а потім пройшов медичні тренінги та приєднався до тероборони.
У січні 2024 року Пітер Фуше офіційно приєднався до ЗСУ як бойовий медик: за цей час він зумів врятувати понад 200 військових.
Боєць був співзасновником благодійного фонду "Project Konstantin", який забезпечує евакуацію поранених солдатів та проводить медичні тренінги. Фонд названо на честь загиблого під час боїв за Херсон побратими. Представники фонду та повідомили про загибель бойового медика.
Айтівець Паха отримав відмову у мобілізації на початку повномасштабної війни, та наполіг на своєму і згодом з ТРО потрапив до 5-ї штурмової бригади. У батальйоні розвідки у нього свій невеличкий підрозділ з двома майстернями. Паха та його хлопці знайшли спосіб не лише отримувати достатньо дронів, але й збирати гроші на витратні матеріали. Та чи варто українцям і далі скидатись на дрони, що буде, коли вони перестануть донатити, і що держава ніколи не зробить швидше за волонтерів. Про це – у третьому завершальному епізоді документального серіалу “Дрони-камікадзе”. Аналізують Сергій Стерненко, Марія Берлінська, Тарас Чмут та керівник мілітарного напрямку з фонду Сергія Притули Богдан Данилів.
Російська армія атакувала Дніпро ракетами та безпілотниками. Приблизно 40 людей постраждали, також є загиблі. У місті оголосили День жалоби. Пошкоджень зазнали торговий центр, медзаклади та інша цивільна інфраструктура. Про наслідки атаки розповідають місцеві жителі.
На цей момент відомо про 5 загиблих
Воювати і утримувати позиції за селом Кліщіївка під Бахмутом надважко. У цьому відео штурмовики 93-ї повертають назад втрачену позицію. Відео з екшен-камер.
Вони працюють вночі, неподалік лінії зіткнення. І хоч там, на передку, майже всі працюють переважно вночі, бо так якось повелося на війні, так ефективніше й безпечніше, але в цих хлопців особлива робота: вони полюють на шахеди. Репортаж з нічного полювання за посиланням.
Мобільна група, до якої ми долучаємося, складається з вояків 3 окремого батальйону «Волинь» УДА й тероборонівців ЗСУ. На озброєнні в них кілька великокаліберних кулеметів, тепловізор з лазером і планшет з програмою для відстежування руху шахедів.
Останнім часом мопеди запускають невеликими групами, кажуть хлопці. Щонайбільше три-чотири. Колись же їх залітало по 8–10 штук. Тоді лупили з усього, що було під рукою, щоб збити чи хоча б пошкодити максимальну кількість. «Неважливо, де його зіб’ють, головне, щоб він не долетів до цілі».
Євро-2012, Ріанна і Бейонсе на Донбас-Арені, ДахаБраха і Скрябін в клубі Ліверпуль, міжнародні рейси з Донецького аеропорту, виставки сучасного мистецтва в Ізоляції. Спогади про довоєнний Донецьк — ніби дивний сон. Після десяти років російської окупації, "днр"-івських ганчірок на будівлях міста, злиднів і терору, уже навіть важко повірити, що Донецьк був одним з найбагатших і найперспективніших мегаполісів України. Ми вирішили пригадати, який Донецьк був колись, до 2014 року. І поговорити про українське місто, яке у нас вкрали.
Центурія — це націоналістичний рух, створений ветеранами “Азову”. Метою організації є патріотичне виховання молоді. Ще тут навчають як правильно поводитись зі зброєю, як надавати першу допомогу собі, побратимам та посестрам — словом, готують молодь до в1йни та бойових дій. Ми поспілкувались із інструкторами організації, “Сіджиком” та “Акелою” із 3ОШБр. Вони розказали нам:
З якого віку беруть у “Центурію”?
Хто є її цільовою аудиторією?
Як проходять вишколи та чому тут навчають?
Хто може приєднатись до “Центурії”?
Якою є ієрархія організації?
Хто її фінансує?
Село на прикордонні. Репортаж з Міропілля.
Приблизна мапа руху "шахедів" за червень 2024 року.
Криворізький нацгвардієць Сергій Коршун продовжує реабілітацію після полону, там бойовий медик на позивний Морбус провів понад півтора року. А повернувся додому 8 лютого цього року. Війна застала чоловіка у Маріуполі, після тяжких битв і поранень військових взяли у полон. Сергій Коршун, розповідає, надавав медичну допомогу на війні та в полоні.
Гурт adm:t та дует Tember Blanche випустили пісню "Метаморфосінь" на вірш полеглого на фронті поета і військового Максима "Далі" Кривцова.
Це історія про реальну переписку між воїном і коханою дівчиною, яка стала основою тексту пісні. KOZAK SYSTEM - Прощавай, Голубко.
Із перших днів війни 96-та зенітна ракетна бригада захищає небо центральної України і столиці зокрема. Командує бригадою - полковник Повітряних сил ЗСУ Сергій Яременко. Саме під його керівництвом 96-та бригада зруйнувала міф про незнищенність російського “Кинджала”. Завдяки чому це вдалося, як ворог змінив тактику нанесення ударів у 2024 році і якої зброї не вистачає для захисту від КАБів та “Іскандерів” - Укрінформ запитав у полковника Яременка.
Зазвичай про війну всі згадують як про обстріли, руйнування, наступи, відступи, втрати, перемоги, поразки і так далі. Проте в об’єктиви камер журналістів практично не потрапляє те, що займає більше половини солдатського життя, — побут, або так звана “битовуха”. Адже це не популярні теми, теми, що не приносять переглядів, прочитань, резонансу, сенсацій тощо.
Моментами побут військових нічим не відрізняється від часів Першої Світової війни, моментами у ньому допомагають сучасні технології. Але крім самого побуту ще більше замовчується тема про тих, хто забезпечує його. Часто це війська забезпечення, але ще частіше в наших реаліях — волонтери. Волонтерський рух дуже різноманітний: від плетіння сіток до виносу поранених і загиблих з поля бою. Сьогодні проєкт “Хащі” хоче показати кілька історій про важливість і феномен українського волонтерського руху, про його внесок у нашу боротьбу, про тих, хто добровільно, ризикуючи всім, їде в сторону фронту, бо просто не може залишатися осторонь.
Село Пришиб, що поблизу Балаклії. Там протягом пів року 2022-го проходила лінія фронту. Побитих, згорілих, знищених хат у цьому населеному пункті — безліч. Не вціліла й оселя 70-річної вчительки Катерини Мороз. Тоді, на початку повномасштабного вторгнення, вона провела 67 днів у погребі, де зберігала закрутки. Репортаж за посиланням.
Оксана Чорна
Пожежі
Маленька чорна обгоріла стрічка попелу плавно кружляла в променях сонця. Такий самий, ледве вловимий солодкуватий запах багаття приніс із собою черговий порив вітру.
— Здається, пдри підпалили поле. Я піду подивлюся, - смуглявий широкоплечий боєць, пригнувшись, попрямував до виходу з бліндажу.
Кілька хвилин тому, снаряд, що прилетів поруч із позиціями, загнав нас в укриття. Він упав дуже близько. Настільки, що я чула шарудіння осколків крізь листя.
Можливо це був пристрілювальний, бо ворог виявив позиції. А може випадково так впав.
Ми сиділи в бліндажі, чекаючи на продовження обстрілу.
Тяжкий радянський настільний вентилятор на ящику з-під снарядів біля входу розганяв спекотне повітря земляной нори.
Кошеня, на ім'я Іринка, вже виспалося і гралося з амуніцією на одному з каріматів біля входу.
- І часто тут у вас так прилітає?
- Та постійно. Хоча цього разу зовсім близько впало. Танк походу відпрацював.
- Та ні, не танк. Стволка. Є така у пдрв, нова, добре забута стара 130 мм гармата. Походу вона.
- Походу так. Без свисту. Такий удар батогом, як у танка. Тільки далі стріляє.
Двоє бійців, які пішли дивитися що пошкоджено, все не поверталися.
- Я піду гляну, що там, - сказала я, поправляючи броник. - Лише рюкзак тут залишу. На всякий випадок.
Повісивши на шию фотик, я попрямувала крізь посадку.
“Та ні, не прилетить. Якби то був пристрілювальний, то вже давно б прилетіла добавка. А так походу “на заборону” стріляли. І хлопці не вертаються. Було б небезпечно, вони повернулися б. А якщо не повернулися, то там щось цікаве відбувається”.
Чим мені страшніше, тим глибші діалоги я веду із собою. В обличчях. З аргументами та доводами.
На полі вирувала пожежа. Декілька фігур в амуніції, з виламаними в посадці гілками метушилися в хвилях жовтої пшениці. Я попрямувала до них.
Пориви вітру можуть підняти вогонь на кілька метрів над головою. Тобі здається, що пожежа вщухла. І лише тліє, ховаючись у колючих колосках дозрілого зерна. Але невидима рука за мить піднімає криваві язики і кидає їх в гору.
Ти намагаєшся обійти вогонь, сховавшись на випалених ділянках поля. Полум'я вирує вже за кілька метрів. Ти починаєш бігти, і вогонь, здавалося відчувши твій страх прямує за тобою.
Жар обгортає тіло. Чорні стрічки обвуглених рослин ширяють у повітрі. Стає важко дихати.
Ще півгодини тому ти боявся вийти на відкритий простір, розуміючи, що ворог бачить і полює на тебе.
Але якщо не згасити вогонь, він може перекинутися на посадку, на укріплення та техніку.
Так само раптово, наївшись зерна, яке вже ніколи не стане хлібом, полум'я спадає.
Виття пожежі поєднується зі звуками розривів касетних снарядів. Це виття схоже на гарчання голодного звіра, що поїдає кістки вопольованої їм дичини.
Воно то наростає, додаючи до хрускоту протяжний гул, то затихає, переходячи в урчання.
Будь-якої миті може прилетіти наступний снаряд . Як той, що підпалив поле. І свист осколків якого ми чули у листві. Добре, що ми всі сиділи. Інакше б тільки синцями не розплатилися.
Але загасити вогонь зараз важливіше. Ні, не з метою врятувати зерно. Ці поля вже ніхто не збере. З того моменту, як їх засіяли, лінія фронту змістилася. І тепер виїхати технікою на відкритий простір рівноцінно самогубству. Навіть цивільною.
Хоча лише півроку тому, незважаючи на близькість лінії фронту, фермер обробляв цю, рідну йому, землю. Міг втекти. Міг все кинути і зневіритися. Але таке враження, що це у нас у крові: брати та робити. Незважаючи ні на що. Just do it. Як каже реклама.
Якщо ви дочитали до сюди, подивилися фото і уявили наскільки це небезпечно під обстрілами гасити полумʼя гілками та баклажками з водою. То зрозумієте, як можете допомогти.
Практично всі підрозділи потребують ВОГНЕГАСНИКІВ.
Начебто дрібниця, але вони реально рятують життя.
Висилати можна на мене. Я все передам.
23 окрема механізована бригада
Мартін Брест (Олег Болдирєв), воєнний письменник, виробник безпілотників, учасник АТО: «У нас уже немає запиту на закінчення війни і перемогу. Наш запит – хай нах*р все закінчиться».
виробництво дронів і головна проблема
«черга іноземних інвесторів стоїть за нашими людьми»
«держава у війну грає»
нуль жертв на два тижні у Харкові: як цього досягли?
у що трансформувався запит на перемогу?
«у нас в ОПК дуже злі люди»
причетні до успіху одні – нагороди отримують інші
коли мільйон бійців повернеться додому: що буде?
«росіяни воюють територіями, ми – людьми»
«нагнав тухляка», але в чому шанс на перемогу?
«військові час рахують в іменах»
2024 рік: про що він?
«війну виграє піхотинець»
«ми – перша армія світу»
Українські військові ображають дітей! У ЗСУ мобілізували чоловіка з синдромом Дауна і його побратими з нього знущаються! Наші військові от-от підуть у наступ на Київ, щоб скинути Зеленського!
Це кілька прикладі того, про що росіяни створюють фейкові відео — діпфейки, щоб впливати на наш інформаційний простір. Щоб сіяти розпач та деморалізовувати. Деякі діпфейки залітають не лише на українську аудиторію, але і на західну, що погано впливає на ставлення до українців.
Відео спеціально роблять емоційними, щоб людину захопило обурення, і вона поширила фейк далі. В TikTok діпфейки можуть ставати вірусними.
Осінтери Телебачення Торонто залізли у російські z-помийки і побачили там купу діпфейків. А потім знайшли тих, хто ці підробки виробляє та розповсюджує.
Олена Балаба
8 год ·
В них ніхто не вірив ще з початку нашої незалежності, а вони при розподілі флоту у дев'яностих виводили українські кораблі під український прапор. Почитайте історію сторожового корабля СКР-112, коли у липні 1992-го українці підняли наш прапор на кораблі та вийшли з Криму на Одесу, щоб бути у ВМС України. Як їх переслідувала російська авіація та розстрілювали з "Разітельного". Так, у липні 92-го - ви не помиляєтеся. ЙР хотіла заграбастати собі все у Криму ще тоді.
А нагадати вам "патрулі чф рф", які чергували в українському місті Севастополь в часи української незалежності? - От вам не соромно, українці, що ми самі добровільно тримали цю гидоту під своїм боком у Криму? - А вони в той час крали наші кораблі, адмінбудівлі та купу майна. Греблі, як не в себе. За "борги за газ". І ми всі мовчали. Так?
Тому, коли у 2014-му наші українські військові моряки виходили з Криму, більшість з вас кричали "зрадники". А вони одразу пішли захищати Донбас. Мої хлопці з ВМС виходили з-під Іловайська у серпні 2014-го разом з батальйоном "Донбас" та ховали своїх загиблих.
Я пам'ятаю, як ми приїжджали у 2016-17 під Маріуполь, а діти там казали "У Украины нема флота", а ми їм розповідали про Ліцей та військово-морський факультет академії в Одесі, які вийшли з Криму, про "Гетьмана Сагайдачного", який у березні 2014-го повернувся до Одеси, а не до окупованого Криму, про наших героїчних морпіхів, морську авіацію та берегову артилерію. Діти слухали з відкритими ротами.
Про 2022-й ви самі знаєте. ВМС ЗСУ не тільки зачистили від орчатні північно-східну частину Чорного моря та звільнили Зміїний, потопив флагман чф рф крейсер "Москву", а воюють на фронті як боженьки: бригад стало більше, ВМС тепер має гради, ракети і навіть танки.
В нас все буде: і повернення до Криму, і військово-морські бази у Новоазовську, Бердянську, Севастополі, Феодосії, Керчі. Ми повернемо Крим та будемо дивитися паради наших фрегатів, корветів, десантних кораблів та катерів з Графської пристані у Севастополі.
Головне - вірити у Військово-морські сили України та допомагати хлопцям невпинно, що ми й робимо з 2014-го. Бо разом ми - сила, а не кожний сам по собі.
З днем Військово-морських сил, Україно. Ти - морська сильна держава. Не забувай про це.
Від війни страждають не тільки люди. Цей котик отримав поранення під час вчорашнього обстрілу в м. Херсон. Внаслідок бойових дій виникло замикання в електромережі, через що в двох житлових будинках одночасно загорілись лічильники. Вогнеборці швидко загасили пожежі. Мешканці будинку не постраждали, а чотирилапий уже перебуває у безпеці.