Коли в березні росіяни обстрілювали Чернігівську область, місцеві мешканці навіть вивчили розклад цих обстрілів: відпрацьовує артилерія — потім перерва, починає бомбити авіація — після неї можна трохи поспати. А потім нові обстріли. Жили так більше місяця. Детально про це розповів Анатолій Навозенко, мешканець села Новоселівка, що знаходиться в 75 км від Білоруського кордону. І показав: руїни від авіаударів, дірки від уламків розміром з кулак, дерева і паркани, посічені дротами від снарядів. І інші наслідки російських прильотів, полічити які вже просто неможливо. За словами чоловіка, тут без даху над головою залишились 140 сімей. Чернігівська і Київська області одними з перших постраждали від повномасштабного російського вторгнення. ЗСУ звільнили регіон 2 квітня 2022 року.
Україну продовжують закидувати ракетами. Київ, як ви там? На Сумщині вчора дісталось прикордонній Краснопільській громаді. Два російські гвинтокрили, не залітаючи на нашу територію, випустили 6 ракет по одному із сел. Внаслідок цього зруйнована і пошкоджена цивільна інфраструктура: лікарня, будинок культури, бібліотека, школа. Дивом обійшлось без жертв.
Сьогодні о 6:23 по Шевченківському району Києва влупило 4 ракети. І всі пролетіли над моїм будинком. В мене над головою. З отим відразним завиванням, після якого чуєш ГУП!
А після цього знов завивання і ГУП! А ти нервово дослухаєшся, однією рукою тягнучи на себе футболку, а іншою пхаючи в сумку документи і пляшку.води. І головне - не знаєш, скільки ще отих ГУП буде - чи навколо, а чи може і по твоєму будинку.
Одна ракета влучила у житловий будинок, одна - у дитсадок. На місці працює ДСНС, з-під завалів витягли 6-річну дівчинку. Хвала Богу, живу!
І чоловіка. Без ознак життя. Рятувальники працюють далі.
Отож, я бажаю сусідам за "порєбріком", щоб у них до кінця їх життя були такі "чудові" недільні ранки.
vasyusha, від нашої загальної ненависті на території росії вже мало б бути випалене поле, але ж ні - царство Астарота досі тримається. Та закони Всесвіту не обдуриш - те абсолютне зло має і буде покаране. Я не просто в це вірю, я це знаю.
Прилетіло сьогодні і в Харків. Вкотре. У Немишлянському районі міста внаслідок обстрілу лікувального закладу були пробиті: дах, технічний поверх, операційна на 7-му поверсі та перекриття 6-го поверху в рентген кабінеті. Крім того, ракета загарбників влучила в один із житлових двоповерхових будинків у Холодногірському районі міста. Будівля зазнала значних руйнувань, пожежі не було. Під час проведення аварійно-рятувальних робіт з-під завалів дістали двох людей.
У березні українські війська змогли відбити частину сіл Миколаївської області й зупинити російський наступ на Миколаїв. Тоді стало відомо про вбивство рашистами мешканців Новофонтанки та Херсона. Їхні тіла знайшли в одній могилі. За даними розвідки, у селі базувалися підрозділи 49-ї армії південного військового округу збройних сил росії. Свідчення місцевих збирали журналісти Ґрат.
Багато літер, але ці слова варті читання. Виступ поетки Галини Крук на відкритті 23-го Берлінського поетичного фестивалю.
У червні 2014 року під час одного з літературних виступів у старій добрій Європі, коли російські танки колонами в’їжджали на українську Донеччину чи Луганщину, я сказала, що в такій ситуації нам, українцям, важко говорити про поезію. На що модераторка, 30-літня русистка з Берліна, кинулася повчати і вичитувати мене, що поезія має бути вище війни, що велика російська культура завжди вище війни, Цвєтаєва, Ахматова чи Пастернак ніколи не опускалися до таких низьких хайпових тем, як війна, вони дивилися у вічність, вони були вище цього. І взагалі, до чого тут росія.
Упродовж восьми років ми намагалися достукатися до інших: агов, у нас війна, частину нашої країни окуповано, нас убивають щодня. Нас, як нерозумних дітей, журили і радили: а ви не стріляйте у відповідь і воно припиниться, будьте мудрішими, будьте вище цього.
Усі ці 8 років росія нарощувала військові ресурси і готувалася до повномасштабного вторгнення, її апетити зростали. Російські поети вперто дивилися у вічність, не помічаючи, що їхня країна перетворюється на авторитарну державу, яка лише імітує демократію, плекаючи імперські наративи про велич. Ті, кому ставало зовсім некомфортно, виїжджали звідти, продовжуючи показувати скрізь російську культуру як парадний фасад росії.
Я розумію, що мої слова не сподобаються вам, начитаним і вихованим на кращих зразках російської культури. Ви навіть можете не вірити в них, як не вірили жителі Бородянки, Гостомеля чи Бучі під Києвом, що росіяни прийшли їх убивати, цивільних, без зброї, без причин та підстав, без розбору. Без огляду на те, чоловіки це чи жінки, діти чи старші люди. Убивати, гвалтувати і чавити танками.
Я не знаю метафор, якими можна зробити ці слова привабливішими чи хоча б не такими шокуючими. Проти людини з автоматом метафори не працюють, жодна поезія не захищає, коли на твоє авто, яким ви разом з дітьми намагаєте втекти від війни, наїжджає танк.
Нема місця поезії, коли ти кілька днів не відходиш біля завалених підвалів багатоповерхівки і чуєш, як там під завалами кричать твої діти і внуки, а ти не можеш їх звідти вирятувати.
Це дуже сильний сюжет, на ньому європейський письменник міг би написати книжку для вічності, яку читатимуть і перечитуватимуть. Але людина, яка це пережила, не напише. Бо нема таких сил, щоб пережити все це і залишитися при здатності пояснювати іншим свій біль.
Війна робить прірву між тими, хто її досвідчив, і тими, хто знаходиться від неї на відстані. З кожним днем війни я бачу, що все важче і важче пояснювати людям назовні, що відчуваємо ми тут, усередині. Усе менше хочеться пояснювати.
Ми говоримо дедалі незрозумілішою мовою, нам не до поезії. Коли в тебе чоловік на війні, одні родичі в жахливій окупації на Херсонщині, а інші - під постійними обстрілами на Харківщині, коли ти мусиш постійно рахуватися із сиренами повітряної тривоги, бо після них часом прилітає і убиває, важко бути вище цього. Поезія тоді набуває дуже своєрідних форм – спонтанної молитви, скупого свідчення, ляменту чи навіть прокляття ворогові.
Це не ті форми поезії, до яких звикла сучасна європейська культура, вони функціональні і ритуальні, надто первісні в своїх емоціях, надто суб’єктивні, надто пафосні, нетолерантні. Важко бути толерантним до ворога, який убиває тебе чи твоїх дітей. Бо убивши одних, він переходить до наступних. Не думаю, що вам би вдалося бути вище цього.
Зараз п’ята частина моєї країни тимчасово окупована. Я шкодую, що це не метафора. Людей з окупованих територій убивають, тероризують, вивозять у фільтраційні табори в росії, розділяють батьків і дітей, денаціоналізують. Жодна поезія не має слів для цього.
Моя стрічка новин у фейсбуці рясніє фотографіями неймовірно красивих людей – чоловіків і жінок, чиїхось батьків, чиїхось дітей, що були вбиті росією. Це не метафора.
Фейсбук блокує чи видаляє ці фото як інформацію чутливого змісту, що може засмутити користувачів соцмереж. Ці люди не народжувалися для того, щоб померти на війні, не здобували вищу освіту чи рідкісний фах для того, щоб померти на війні, не плекали свої таланти, щоб померти на війні.
Від втрати цих людей у нас завжди залишиться зяюча рана – в наших душах, в нашій культурі, науці, економіці, промисловості, суспільстві. Це не метафора.
Я не знаю поезії, яка може цю рану залікувати. Ця війна вбиває нас всіх, кожного по-своєму, хоча зовні ми можемо виглядати цілими і неушкодженими, але ми рухаємося тепер короткими перебіжками по житті, навіть на відкритому просторі, ми здригаємося від голосних звуків, і наші маленькі діти, що мають досвід сидіння в підвалах під обстрілом, не плачуть від страху. Уже такими малими вони розуміють, що плач може коштувати життя. І це теж не метафора.
Війна робить усе однозначним настільки, що місця для поезії практично не залишається. Тільки для свідчення.
А от хто зараз пише красиву і глибоку поезію для вічності про цю війну – це наші російські колеги, у безпечному місці, в еміграції, не під обстрілом, не забуваючи про творчий пошуком і без відволікання на бруд і гидоту реальності. І жодна сирена, жоден обстріл і жоден окупант з автоматом чи танком не заважає їм зосередитися.
Дніпро вітає! В місті спокійно. Багато тривог. З ранку нервово слідкую за Київом і всією Україною. Немає слів. Невже хтось вважає, що нас можна залякати? Кожен такий обстріл тількипідсилює нас і нашу віру в наш вірний шлях та перемогу.
І хочу додати, що крім російських ракет, знову полетіли і хорошые русские нас повчати, як жити. Підпишусь під кожним словом Тані Микитенко.
Таня Микитенко
«Мы во внутренней оккупации», «А мы тут при чём?» - поки з ваших земель летять ваші ракети, які вбивають українців, ви всі співучасники. І чим більшим є заперечення власної провини, тим більшими співучасниками є кожен «хороший россиянин» і «хороший беларус».
Про Зелонодольск від голови Дніпропетровськох облради Миколи Лукашука
Повномасштабне воєнне вторгнення рф в Україну, 123 доба добігає кінця.
Цілий день ворог гатив по Зеленодольській громаді, що у Криворізькому районі. Зі ствольної артилерії та «Ураганів» окупанти накривали і саме місто, і його прикордонні території.
Протягом дня двоє громадян звернулися до медиків з осколковими ураженнями. Людям надано необхідну допомогу, від шпиталізації вони відмовилися. Надвечір до лікарів звернувся третій постраждалий, життю чоловіка нічого не загрожує.
Ще двом – мамі з донькою – рятувальники допомогли вибратися з квартири, в якій через обстріл було деформовано вхідні двері.
Внаслідок ворожих атак в Зеленодольську сталася пожежа на території одного з дачних кооперативів. Окрім цього, пошкоджено декілька багатоповерхівок, будівлю ДЮСШ, пошти та будинку культури. В парковій зоні міста виявлено воронки та уламки від «Градів».
Протягом дня в області було декілька сигналів повітряної тривоги. На щастя, інші райони Дніпропетровщини ворожим атакам не піддалися.
Російська окупаційна армія – просто нелюди. Все, що вони вміють – це травмувати, руйнувати, знищувати. Обстрілювати житлові будинки, цивільні об‘єкти і воювати проти мирного населення.
Але Україна сильніша. Жодне зло не зможе зламати державу, яка знає, за що і за кого бореться. Віримо в ЗСУ, віримо в Президента. Переможемо
Сьогодні, після майже чотирьох місяців балансування на межі, росія все ж не змогла зробити відсотковий платіж в 100 млн дол по своїх євробондах. У них був місяць після того, як мінфін пропустив свій платіж 27 травня, і вчора ввечері цей grace period завершився. Росіяне казали, що відправили гроші, та вони застрягли у Euroclear завдяки санкціям, але в підсумку кредитори гроші не отримали. Тобто, згідно з умовами випуску облігацій в росії наступає «event of default».
Росія вже проходила як мінімум 2 дефолти в своїй новітній історії. По-перше, в 1991 році росія намагалася відмовитися платити по частині міжнародних боргів, які вона наслідувала після розпаду СРСР. Тоді мова йшла десь про 100+ млрд доларів, і формально росія казала, що такої країни, як СРСР не існує, тому виконувати кредитні зобов’язання по їх боргу вони не будуть. Паризький клуб кредиторів тоді вимусив росію визнати частину боргів радянської імперії, і в 1996 році вони борг реструктурували.
На фоні падіння світових цін на нафту в 1998 році російська влада не змогла обслуговувати вже свій внутрішній борг. Уряд росії тоді збирав дуже мало податків (залежність від доходів від нафти) та фінансувався короткими внутрішніми паперами ДКО, дохідність по яким дуже зросла. 17 серпня 1998 року росія зупинила платежі по внутрішньому боргу на 40 млрд доларів та девальвувала рубль. В той час керівником уряду у них був «кіндер-сюрприз» Сергій Кирієнко, який, кажуть, зараз займається «українським питанням» в кремлі. То ж досвід дефолтів він має.
Але свої зовнішні фінансові зобов`язання росія раніше виконувала. То ж зараз це перший дефолт росії по зовнішньому боргу з лютого 1918 року, моменту, коли лідер більшовиків Ульянов-Ленін відмовився платити по боргах царської влади після Жовтневої революції. Борг росії тоді можна оцінити в розмірі 500 млрд долл в цінах 2020 року. Зараз тільки 100 млн долл – «мелко, Хоботов».
Чому це важливо? По-перше, цей факт показує, що незважаючи на «фортецю», яку вони там собі будували, міжнародні санкції таки працюють (або, як би сказав Ілон Маск: «батут працює»). Фактично росія відключена від зовнішніх ринків капіталу, найважливіших банківських систем (кореспондентських банків, клірингових систем, депозитаріїв) та рейтингових агентств. Це унеможливило платежі росії по зовнішніх боргах, і росія потрапила в стан дефолту.
Їх мінфін жаліється, що все це інспірації заходу, і що вони хочуть заплатити, але не можуть. Вони намагалися платити в рублях, вимушуючи кредиторів відкривати рахунки в російських банках. Казали, що це «фарс» або «форс мажор», але все це не спрацювало. Якщо провести аналогію, це, як бачити, що на ваших очах руйнується будинок або банк, в якому були всі ваші гроші, і при цьому казати своїм кредиторам: «я міг би повернути вам гроші, але не можу дістатися свого будинка або банка». Так і в росії – їх фінансова система руйнується, і всі міжнародні кредитори це зараз бачать.
По-друге, дефолт - це сильний удар по іміджу росії на фінансових ринках, який зазвичай закриває для країни вихід на зовнішні ринки на багато років. Хтось може сказати, що росія його і не має після початку війни. Це правда, але дефолт приводить до того, що повернутися на цивілізований фінансовий ринок навіть після війни їм буде дуже важко, особливо приймаючи до уваги, що світові інвестиційні банки, рейтингові агенції та аудиторські компанії Великої четвірки теж пішли з їх ринку і не скоро повернуться. Коли після зміни режимів у росії та виплат післявоєнних репарацій Україні інфраструктуру фондового ринку почнуть відбудовувати, на це підуть роки, і росія почне свій шлях з сміттєвого статусу свого боргу.
Існує ще один важливий момент. Цікаво буде подивитися, як західні інвестори (у них на руках зараз десь 20 млрд доларів російських євробондів) будуть вимагати від росії оплати по дефолтним боргам. Є шанс, що вони нічого не будуть робити та почекають, як буде розвиватися ситуація з війною, санкціями або станом здоров`я путіна. Але існує і можливість, що кредитори захочуть найняти юристів та зрозуміти, як використати для оплати активи російського центробанка, які зараз заморожені в США та Європі. Як колись казали: «amicus meus, inimicus inimici mei», тобто для України це буде дуже гарно, коли ще одним ворогом росії стане впливовий міжнародний фінансовий бізнес.
Почекаємо і подивимось, як росія продовжить скочуватися в стан економічного, фінансового і політичного ізгоя для більшості країн світу. Вони все одно за все заплатять.
Тепер наступний крок – визнання росії країною-спонсором тероризму. Після атак на наші міста в ці вихідні це питання короткого часу… а потім повне ембарго на експорт російських енергоресурсів, або як мінімум встановлення кепу на експортні ціни нафти urals, який обмежить доходи російського експорту. Також очікується, що країни G7 заборонять імпорт російського золота, другого за важливістю для агресора експортного товару.
Так що для країни-агресора фінансове життя після дефолту буде цікавим, але не довгим. Путін хотів бути схожим на Петра, а буде схожий на Володимира Ульянова-Леніна… таку судьбу він обрав собі сам.
Село на десяток-другий хат, крихітне та охайне, біля самого лісу. Дорога крізь село веде до Білорусі.
Тут були не просто прильоти, а жорсткі бої, всюди снаряди, купа мін, декілька скривавлених тактичних аптечок. В селі не залишилося жодної вцілілої хати. Тепер це село без хат та людей. Село без села. Але кожне подвір‘я розповідає свою маленьку історію…
Історія чорно-білого горнятка нагадує нам, що війна - чорно-біла.
Історія кожної печі наголошує на тому, що в Україні - найкращі майстри пічної справи.
А історія Незламного Глечіка обіймає кожного українця та кожну украіночку та всім своїм bravery показує приклад боротьби за своє.
Якщо немає села, але є людина - буде й село. Все буде.
Я не знаю, з якими новинами прокинеться завтра кожен з нас, на своєму куточку світу.
Але хай вам попадеться на очі ця історія.
***
Бібліотека в Підгайному - була не просто сільською бібліотекою с занудними книжками минулого.
Це був осередок взаємодопомоги, розвитку та книжок.
Сюди приходили діти - погратися новими іграшками в дитячому куточку, отримати цукерку та обрати книжки на вихідні.
Сюди приходили старенькі - поміряти тиск та вирішити проблему.
Сюди приходили підлітки, поговорити про своє підліткове, завжди таємне.
Сюди приходили всі мешканці села, за будь якою потребою.
Неофіційний центр Підгайного - БІБЛІОТЕКА.
Культурний простір.
Він на фото.
Струнка книжкова шафа впевнено проглядається крізь новітню історію мінометних обстрілів.
Можна навіть побачити дещо помпейську картину закарбованих попілом книжок, бачите?
А жінка на сходинках - це Лариса Миколаївна Руденко.
Вона так і представляється при знайомстві:
Доброго дня, я Лариса Миколаївна Руденко, бібліотекар.
Лариса Миколаївна кожного дня біля своєї бібліотеки, вона приходить сюди, а з нею - її собака.
Собака йде за своєю людиною.
Лариса Миколаївна Руденко йде до своєї бібліотеки.
Свой до свого по своє.
***
Страшно було постійно, коли ми чули по звукам літаків, що зараз будуть бомбити. В нас вдома було 11 людей - мої діти та онуки, і я не знала, як їх всіх собою закрити, вони ж не поміщаються!
***
Тут загинули всі книжки, ні одненька не врятувалася. Яку більш за все жаль? 30 томів "Музеїв світу". 30 томів!!!
***
В нас всі врятувалися, навіть всі свині. Навіть той чорний кабан Путін, що прибився. Живучий, падла! Але то всього лише кабан...
***
Жодного разу не плакала. Чого це я маю плакати, це вороги мої хай плачуть, а я не буду!
(повертається до БІБЛІОТЕКИ і плаче)
***
Це була така БІБЛІОТЕКА! Будинок культури, що найменше! І все, все згоріло... Будинок-то ми побудуємо, а книги! Роками збиралися, таки книги були, скарби!
***
(обличчя світлішає)
А тут до нас приїздив Гарик Корогодский, привіз нам три свої книги в нашу нову БІБЛІОТЕКУ. Я така щаслива була, уявляєте, приїхав сам автор та привіз свої книги!
***
От ви подивіться, це ж найкрасивіше село в усій окрузі. Воно на пагорбах, як в Карпатах - тут гори! Прокидаєшся, виходиш на двір, дивишся на свій садочок, каву п'єш і таке щастя! Так ми і ранок 24го зустріли, щасливими.
***
А ось моя донька їде на веліку, а то біжить моя собака, а ось Христина (вказує на дівчинку років двох), це наймолодша наша читачка, з мамою приходять.
Приходили.
***
Я дуже багата жінка. Хай в мене немає більше дому. Але я така багата! Діти, онуки, моя бібліотека, наші люди прекрасні...
Ми переможемо, вірте.
***
....І стоїть Лариса Миколаївна Руденко, біля своєї БІБЛІОТЕКИ, не відступаючі ані кроку від розбитих сходинок і я розумію миттєво головне.
БІБЛІОТЕКА жива.
Жива бібліотека.
***
Лариса Миколаївна вважає, що Підгайне - потенційний центр туризму, я погоджуюся без вагань.
Тому хочу зібрати книжки для нової бібліотеки.
Нічого такого я нікому не обіцяла, хай буде сюрприз.
Якщо у вас є україномовні книжки та ви згодні поділитися, напишіть мені, будь ласка.
А раптом є "Музеї світу"?
Доброго ранку, друзі.
Ми живі, поки жива наша бібліотека, щоб це не означало.
На Сумщині стабільно гучно. Вчора весь день гатили по прикордонню - випустили більше 150 снарядів та мін. Особливо дісталось Краснопільській громаді - пошкоджені приватні господарчі споруди, водонапірна башта, ферма. Одна людина загинула, одна - в лікарні. А сьогодні вночі росіяни випустили дві ракети в напрямку Охтирки. Жертв та руйнувань немає.
23 дні у пеклі. Історія вижилих з Маріуполя.Я народилася та виросла у Маріуполі. У 17 років переїхала до Києва, але у рідному місті зазвичай проводила відпустку. У середині лютого зібрала валізу і вирушила «лікувати нерви» до моря. Так я опинилася в Маріуполі, де провела найстрашніші дні свого життя.
З початку березня Маріуполь перебував у блокаді. У перші дні сюди ще доїжджала гуманітарка, нам діставалися «крихти»: одного разу дві коробки з пряниками та горішками в глазурі, вдруге – два блоки консервованих банок кукурудзи та горошку, і ще раз - пакет заморожених пельменів та 15 чебуреків.
Потім, щоб вижити, варили баланду – у воду кидали жменю крупи (коли рис, коли пшоно) чи макарони, три картоплини, консервовані овочі. Солили і заливали олією. Каструлю не мили, щоб залишався навар, та й мити було особливо нічим.
Іноді смажили картоплю та оладки на борошні та воді, кілька разів рятувала рисова каша. Порції були мізерні: у найкращі дні – миска юшки, у найгірші – ложка кукурудзи на людину. Діти облизували тарілки, дорослі танули на очах. Ходили чутки, що у сусідніх підвалах уже ловлять та їдять голубів.
Багаття розпалювали спершу у дворі, а коли прильоти стали регулярними, біля сходів на першому поверсі. Щоразу, коли чоловіки йшли ставити каструлю на вогонь, їх хрестили.
Вода була на вагу золота. Її вимінювали, її добували, заощаджували. Міськводоканал їздив доти, доки не почалися вуличні бої.
«Пів міста винищили, пів міста зробили бомжами» – сумно констатували наші сусіди. І вигляд ми мали відповідний.
Кременчук - жах, горе та біль. А ще лють на росіян, які все це роблять. Зло має бути покарано. Названі всі призвіща, немає маленьких людей, які виконують накази, є вбивці. А ще є ті, хто це все мовчки все це толерує і вони співучасники вбивць. Я вірю, що нація, яка збирає за добу на байрактари, зможе згодом вирішити і проблему покарання всіх винних в геноциді українців.
Харків сьогодні теж цілий день під ударами. Гатили з "Ураганів". Попередньо відомо про 3 загиблих та 15 поранених, в тому числі діти.
Також рашисти вдарили по житлових кварталах Слов'янська Донецької області. Щонайменше 1 загиблий та 1 поранений. За попередньою інформацією, росіяни застосували касетні боєприпаси.
Ракетного удару по житловому кварталу зазнало сьогодні і одне з сел Одеського району. Пошкоджено близько 65 приватних будинків, з яких 4 будинки повністю знищенні вогнем. За попередніми даними, 8 мирних мешканців отримали множинні поранення, з яких двоє дітей – 3-х річні близнюки.
Стрічка новин як портал в пекло. І я дочекаюся, коли це пекло повернеться до тих, хто його приніс на нашу землю.
Харків. Кількість жертв від вчорашнього удару окупантів склала 40 осіб - 9 загиблих, 31 поранений. Серед поранених п’ятеро дітей, у тому числі одна дитина в надважкому стані, двоє - у тяжкому, двоє - середній стан тяжкості.
Кременчук. Безвісти зниклими після ворожого ракетного удару по ТРЦ "Амстор" вважається 21 особа, загиблих 18. Цифри щодо жертв ще не є остаточними. Також 59 осіб отримали поранення, 25 людей госпіталізовано.
Лисичанськ вчора - росіяни поцілили по натовпу людей з РСЗВ "Ураган". 8 загиблих, 21 особу доставлено до лікарні. П’ять поранених після отримання медичної допомоги залишилися в Лисичанську, 16 осіб евакуйовано до лікарень в інші регіони.
Очаків зранку - влучання по території міського ринку, по будівлі палацу культури, в приватний сектор, а також у дві жилі будівлі (пряме влучення). 3 людей загинуло, з них одна дитина, ще 6 поранено. Шестирічна дівчинка серед загиблих, 3-місячна дитина серед поранених у реанімації.
Головнокомандувач Збройних сил генерал Валерій Залужний привітав з Днем Конституції України, опублікувавши в фейсбуці прижиттєве інтерв’ю із полеглим молодим командиром 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ Богданом Кривицьким.
***
Стаття 17 Конституції України: Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Кращі із кращих віддають життя за Україну. Ціна свободи висока. Памʼятаймо про це!
Богдан Кривицький, командир взводу 95 ОДШБр, 26.10.1995-25.05.2022. "Я мрію про те, щоб люди це памʼятали, щоб це не забулося..."
lulusha, як ви там? Повідомляють, що іроди по Дніпру вгатили, в результаті під завалами будівлі СТО, по якому вдарила російська ракета, рятувальники виявили двох загиблих цивільних. Зараз знов пишуть про вибухи в Дніпрі ((
В Миколаєві прилетіло в багатоквартирний будинок, на цю мить відомо про 5 поранених та 3 загиблих.
На Сумщині вчора 2 загиблих та 3 поранених через постійні обстріли прикордоння. Ракети з гелікоптера, вогонь з "Градів", постріли з САУ, кулеметів та станкових гранатометів, вибухівка з безпілотника - весь спектр "любові" від сусідів за один день. На сьогодні Генштаб попередив про розгортання в безпосередній близькості до державного кордону області реактивних систем залпового вогню "Град".
Продовжується терор мирного населення росією. На що вони розраховують? Залякати? Так тут мимо. Тільки холодної люті додається.
А тепер розкажу вам, панство, одну Дуже Страшну Історію, яка в січні, за місяць перед повномасштабним вторгненням, обійшла була всю світову пресу, а потім, зрозуміло, забулася, бо фабрику страшних історій для світової преси росія відкрила у нас.
Але та історія все одно в певному сенсі лишається ексклюзивом, - і тепер, побачивши фото тої бригади чекістанських льотчиків, що розбомбила ТРЦ в Кременчуці, я вирішила, що пора її розказати.
Отож у січні в Забайкаллі, в посьолку під Читою, де дислоковано авіаполк, зграя бездомних собак серед білого дня загризла на вулиці 7-літню дівчинку, що верталась додому з музики.
Звісно, те, що в росії вулицями населених пунктів бігають зграї голодних псів, які можуть загризти насмерть самотнього перехожого, - це само по собі мальовничо й багато додає до портрету країни, яка прийшла нас "визволяти".
Але найцікавіші тут не собаки, і не дівчинка - а її тато, майор Антон Канорський, про якого ЗМІ розкопали, що 6 років тому він одержав з рук путіна орден за Алеппо (!). Був у Кремлі, вдостоївся поруч із Самим особистого фото, на якому, за неписаним статутом російської армії, має "вид лихой и придурковатьій". (Зрештою, який іще вид може мати льотчик, який "отработал по Сирии" і якому взагалі краще б вмерти, а ще краще було б - не народжуватися на світ?..)
Преса смакувала жахливі подробиці: відгризеної собаками дівчинчиної ноги так і не знайшли, ховали в закритій труні, бо личко теж було погризене, мама на звістку про трагедію потрапила до лікарні...
І тільки в кримських пабліках промайнула новина, од якої мені справді пішов мороз поза шкірою: виявляється, 2014 рік Антон Канорський ще зустрів українцем - у складі військової частини, розташованої в Криму (в Феодосії, коли не помиляюсь).
Була колись така страшна українська лайка - "а щоб тебе собаки з'їли!" Виявилося, може бути ще страшніше – зраджуєш Україну, стаєш росіянином, і зразу ж, одним пакетом - убивцею сирійських дітей, після чого собаки з'їдають уже не тебе, а твою дитину.
Ось така кар’єра майора Канорського. Прекрасна, як на мене, - хоч під скло став.
Ні, не хочу я їх бачити в Гаазі. Я знаю від Славенки Дракуліч (почитайте її «Вони б і мухи не скривдили»), як там убивці Сребреніци грають у футбол і користуються бібліотекою. Нафіґ. Я бажаю їм не нашої людської справедливости, кривої й кострубатої, - а Божої. Такої, як отримав Антон Канорський.
Polina_Sumy в мене все добре. Вчорашні події були в протилежній стороні міста, на тому березі, що і я живу, але іншій кінець. Але чула все, і роботу ППО, і вибухи. Враховуючи відстань, вибух був дуже потужний. В будинках навколо повибивало і вікна і шибки. На станції метро, яка була недалеко, також вибило всі шибки. Поруч з будинком знайомої летіла ракета, на рівні 8-9 поверху. Вона живе нижче, тому тільки чула, за деревами не бачила, але й звуку їй вистачило.
Від сьогодняшнього вибуху в мене тремтіли шибки. За звуком схоже на ППО, хоча, дякуючи ЗСУ, я не експерт з цих питань.
Інформація від Валентина Резниченка, голови ОВА
Дніпропетровщина. 28 червня
Масова ворожа атака по Дніпропетровщині. Шість ракет!!! Три ракети наші військові збили - над Дніпром та над Синельниківським районом. У Дніпрі через "прильоти" зруйнована залізнична інфраструктура і промислове підприємство. Горить транспортна компанія. На місці ударів працюють рятувальники. Шукають під завалами людей. У Синельниківському районі масштаби руйнувань з'ясовуються.
Дніпро вітає! У нас спокійно. Тривоги були тільки зранку.
В області неспокійно. Обстріли на Криворизькому напрямі.
За інформацією голови ОВА. Ворог продовжує тероризувати міста та села Криворізького району. На ранок кілька разів з різної зброї обстріляв Зеленодольську громаду. У Великій Костромці удар прийшовся по центру села. Є руйнування. У Зеленодольську ворог поцілив у сільгосппідприємство. Знищив склад, у якому було 40 тонн зерна. Вибух спричинив пожежу. Попередньо, люди не постраждали.
На Сумщині "стабільність" - росіяни продовжують гатити по прикордонню. Білопільська, Краснопільська, Великописарівська та Хотинська громади отримали мінометний вогонь, обстріл з артилерії та ракети з гелікоптера. Ворожий безпілотник з вибухівкою вдалося збити. Але маємо одного загиблого та чотирьох поранених.
Стосовно "жестов доброй воли" - чекаємо того самого і по всій іншій, тимчасово окупованій, території України.
Міжнародна організація Amnesty International після тривалого розслідування дійшла висновку, що військові рф у березні знали про переховування сотень людей під театром у Маріуполі та свідомо завдали удару по них, вчинивши воєнний злочин.
Команда Amnesty International опитала багатьох людей, які вижили, а також зібрала численні цифрові докази, дійшовши висновку, що атаку здійснили російські літаки, які скинули дві 500-кілограмові бомби. Вони впали близько одна від іншої й здетонували одночасно. Крім того, була створена математична модель детонації вченим-фізиком, яка дозволила визначити потужність вибухів двох бомб.
Дослідники розвінчали заяви російської влади щодо причетності українських військових і дійшли висновку, що єдиною правдивою є версія, згідно з якою це був цілеспрямований авіаудар російських пілотів по цивільному об'єкту.
Сергій захоплювався аніме і вів свій відеоблог. Любив готувати і цікавився життям рослин, через що вступив у Чернігівську Політехніку на агронома. Незадовго до війни хлопець закохався в дівчину. Хотів познайомити її з батьками. Повномасштабне вторгнення заскочило його в Чернігові. Цей регіон росіяни захопили одним із перших. Протягом перших 2 тижнів хлопець разом із іншими студентами переховувався від обстрілів прямо в гуртожитку. 8 березня вирішив евакуюватись із волонтерами до рідного Новгород-Сіверського. Офіційної евакуації з тієї території не було, тому шлях із самого початку не обіцяв бути легким і безпечним. Протягом перших годин евакуації Сергій підтримував зв’язок із мамою. Аж раптом зв’язов обірвався: хлопець перестав брати слухавку, а потім опинився «поза зоною». Наступного дня із сестрою Сергія — Альоною — зв’язалася тероборона міста Мена, що розташовано між Черніговом і Новгород-Сіверським. Сказали, що Сергія «більше нема». У висновку щодо смерті написано, що причина — «вибухово-розривна травма в живіт». Скоріше за все, Сергій загинув внаслідок обстрілу «Градами». Разом з ним загинуло ще 3 людей, в тому числі і 17-річна дівчина. Одна людина дістала поранення. Сергію був 21 рік.
Ніхто не сумнівався, що за воєнну поразку на острові Зміїний росіяни будуть мститися цивільним. Щоб вам загиблі кожної ночі в кошмарах являлися. Нелюди.
По Одещині нанесено ракетний удар літаками стратегічної авіації з напрямку Чорного моря. Одна ракета влучила в 9-поверховий житловий будинок, друга та третя - в дві бази відпочинку в Білгород-Дністровському районі. Станом на ранок відомо про 17 загиблих, в тому числі 2 дитини. Поранена 31 особа, серед них 4 дитини та вагітна жінка.
Коли в березні росіяни обстрілювали Чернігівську область, місцеві мешканці навіть вивчили розклад цих обстрілів: відпрацьовує артилерія — потім перерва, починає бомбити авіація — після неї можна трохи поспати. А потім нові обстріли. Жили так більше місяця. Детально про це розповів Анатолій Навозенко, мешканець села Новоселівка, що знаходиться в 75 км від Білоруського кордону. І показав: руїни від авіаударів, дірки від уламків розміром з кулак, дерева і паркани, посічені дротами від снарядів. І інші наслідки російських прильотів, полічити які вже просто неможливо. За словами чоловіка, тут без даху над головою залишились 140 сімей. Чернігівська і Київська області одними з перших постраждали від повномасштабного російського вторгнення. ЗСУ звільнили регіон 2 квітня 2022 року.
Україну продовжують закидувати ракетами. Київ, як ви там? На Сумщині вчора дісталось прикордонній Краснопільській громаді. Два російські гвинтокрили, не залітаючи на нашу територію, випустили 6 ракет по одному із сел. Внаслідок цього зруйнована і пошкоджена цивільна інфраструктура: лікарня, будинок культури, бібліотека, школа. Дивом обійшлось без жертв.
Я їх ненавиджу! ВСІХ! Оптом і без виключень!
Сьогодні о 6:23 по Шевченківському району Києва влупило 4 ракети. І всі пролетіли над моїм будинком. В мене над головою. З отим відразним завиванням, після якого чуєш ГУП!
А після цього знов завивання і ГУП! А ти нервово дослухаєшся, однією рукою тягнучи на себе футболку, а іншою пхаючи в сумку документи і пляшку.води. І головне - не знаєш, скільки ще отих ГУП буде - чи навколо, а чи може і по твоєму будинку.
Одна ракета влучила у житловий будинок, одна - у дитсадок. На місці працює ДСНС, з-під завалів витягли 6-річну дівчинку. Хвала Богу, живу!
І чоловіка. Без ознак життя. Рятувальники працюють далі.
Отож, я бажаю сусідам за "порєбріком", щоб у них до кінця їх життя були такі "чудові" недільні ранки.
А ось і реакція "сусідів" на дії їх командувачів (особливо показові "лайки" під дописом).
vasyusha, від нашої загальної ненависті на території росії вже мало б бути випалене поле, але ж ні - царство Астарота досі тримається. Та закони Всесвіту не обдуриш - те абсолютне зло має і буде покаране. Я не просто в це вірю, я це знаю.
Прилетіло сьогодні і в Харків. Вкотре. У Немишлянському районі міста внаслідок обстрілу лікувального закладу були пробиті: дах, технічний поверх, операційна на 7-му поверсі та перекриття 6-го поверху в рентген кабінеті. Крім того, ракета загарбників влучила в один із житлових двоповерхових будинків у Холодногірському районі міста. Будівля зазнала значних руйнувань, пожежі не було. Під час проведення аварійно-рятувальних робіт з-під завалів дістали двох людей.
У березні українські війська змогли відбити частину сіл Миколаївської області й зупинити російський наступ на Миколаїв. Тоді стало відомо про вбивство рашистами мешканців Новофонтанки та Херсона. Їхні тіла знайшли в одній могилі. За даними розвідки, у селі базувалися підрозділи 49-ї армії південного військового округу збройних сил росії. Свідчення місцевих збирали журналісти Ґрат.
Багато літер, але ці слова варті читання. Виступ поетки Галини Крук на відкритті 23-го Берлінського поетичного фестивалю.
У червні 2014 року під час одного з літературних виступів у старій добрій Європі, коли російські танки колонами в’їжджали на українську Донеччину чи Луганщину, я сказала, що в такій ситуації нам, українцям, важко говорити про поезію. На що модераторка, 30-літня русистка з Берліна, кинулася повчати і вичитувати мене, що поезія має бути вище війни, що велика російська культура завжди вище війни, Цвєтаєва, Ахматова чи Пастернак ніколи не опускалися до таких низьких хайпових тем, як війна, вони дивилися у вічність, вони були вище цього. І взагалі, до чого тут росія.
Упродовж восьми років ми намагалися достукатися до інших: агов, у нас війна, частину нашої країни окуповано, нас убивають щодня. Нас, як нерозумних дітей, журили і радили: а ви не стріляйте у відповідь і воно припиниться, будьте мудрішими, будьте вище цього.
Усі ці 8 років росія нарощувала військові ресурси і готувалася до повномасштабного вторгнення, її апетити зростали. Російські поети вперто дивилися у вічність, не помічаючи, що їхня країна перетворюється на авторитарну державу, яка лише імітує демократію, плекаючи імперські наративи про велич. Ті, кому ставало зовсім некомфортно, виїжджали звідти, продовжуючи показувати скрізь російську культуру як парадний фасад росії.
Я розумію, що мої слова не сподобаються вам, начитаним і вихованим на кращих зразках російської культури. Ви навіть можете не вірити в них, як не вірили жителі Бородянки, Гостомеля чи Бучі під Києвом, що росіяни прийшли їх убивати, цивільних, без зброї, без причин та підстав, без розбору. Без огляду на те, чоловіки це чи жінки, діти чи старші люди. Убивати, гвалтувати і чавити танками.
Я не знаю метафор, якими можна зробити ці слова привабливішими чи хоча б не такими шокуючими. Проти людини з автоматом метафори не працюють, жодна поезія не захищає, коли на твоє авто, яким ви разом з дітьми намагаєте втекти від війни, наїжджає танк.
Нема місця поезії, коли ти кілька днів не відходиш біля завалених підвалів багатоповерхівки і чуєш, як там під завалами кричать твої діти і внуки, а ти не можеш їх звідти вирятувати.
Це дуже сильний сюжет, на ньому європейський письменник міг би написати книжку для вічності, яку читатимуть і перечитуватимуть. Але людина, яка це пережила, не напише. Бо нема таких сил, щоб пережити все це і залишитися при здатності пояснювати іншим свій біль.
Війна робить прірву між тими, хто її досвідчив, і тими, хто знаходиться від неї на відстані. З кожним днем війни я бачу, що все важче і важче пояснювати людям назовні, що відчуваємо ми тут, усередині. Усе менше хочеться пояснювати.
Ми говоримо дедалі незрозумілішою мовою, нам не до поезії. Коли в тебе чоловік на війні, одні родичі в жахливій окупації на Херсонщині, а інші - під постійними обстрілами на Харківщині, коли ти мусиш постійно рахуватися із сиренами повітряної тривоги, бо після них часом прилітає і убиває, важко бути вище цього. Поезія тоді набуває дуже своєрідних форм – спонтанної молитви, скупого свідчення, ляменту чи навіть прокляття ворогові.
Це не ті форми поезії, до яких звикла сучасна європейська культура, вони функціональні і ритуальні, надто первісні в своїх емоціях, надто суб’єктивні, надто пафосні, нетолерантні. Важко бути толерантним до ворога, який убиває тебе чи твоїх дітей. Бо убивши одних, він переходить до наступних. Не думаю, що вам би вдалося бути вище цього.
Зараз п’ята частина моєї країни тимчасово окупована. Я шкодую, що це не метафора. Людей з окупованих територій убивають, тероризують, вивозять у фільтраційні табори в росії, розділяють батьків і дітей, денаціоналізують. Жодна поезія не має слів для цього.
Моя стрічка новин у фейсбуці рясніє фотографіями неймовірно красивих людей – чоловіків і жінок, чиїхось батьків, чиїхось дітей, що були вбиті росією. Це не метафора.
Фейсбук блокує чи видаляє ці фото як інформацію чутливого змісту, що може засмутити користувачів соцмереж. Ці люди не народжувалися для того, щоб померти на війні, не здобували вищу освіту чи рідкісний фах для того, щоб померти на війні, не плекали свої таланти, щоб померти на війні.
Від втрати цих людей у нас завжди залишиться зяюча рана – в наших душах, в нашій культурі, науці, економіці, промисловості, суспільстві. Це не метафора.
Я не знаю поезії, яка може цю рану залікувати. Ця війна вбиває нас всіх, кожного по-своєму, хоча зовні ми можемо виглядати цілими і неушкодженими, але ми рухаємося тепер короткими перебіжками по житті, навіть на відкритому просторі, ми здригаємося від голосних звуків, і наші маленькі діти, що мають досвід сидіння в підвалах під обстрілом, не плачуть від страху. Уже такими малими вони розуміють, що плач може коштувати життя. І це теж не метафора.
Війна робить усе однозначним настільки, що місця для поезії практично не залишається. Тільки для свідчення.
А от хто зараз пише красиву і глибоку поезію для вічності про цю війну – це наші російські колеги, у безпечному місці, в еміграції, не під обстрілом, не забуваючи про творчий пошуком і без відволікання на бруд і гидоту реальності. І жодна сирена, жоден обстріл і жоден окупант з автоматом чи танком не заважає їм зосередитися.
Мені шкода, що поезія не вбиває.
Дніпро вітає! В місті спокійно. Багато тривог. З ранку нервово слідкую за Київом і всією Україною. Немає слів. Невже хтось вважає, що нас можна залякати? Кожен такий обстріл тількипідсилює нас і нашу віру в наш вірний шлях та перемогу.
І хочу додати, що крім російських ракет, знову полетіли і хорошые русские нас повчати, як жити. Підпишусь під кожним словом Тані Микитенко.
Таня Микитенко
«Мы во внутренней оккупации», «А мы тут при чём?» - поки з ваших земель летять ваші ракети, які вбивають українців, ви всі співучасники. І чим більшим є заперечення власної провини, тим більшими співучасниками є кожен «хороший россиянин» і «хороший беларус».
Про Зелонодольск від голови Дніпропетровськох облради Миколи Лукашука
Повномасштабне воєнне вторгнення рф в Україну, 123 доба добігає кінця.
Цілий день ворог гатив по Зеленодольській громаді, що у Криворізькому районі. Зі ствольної артилерії та «Ураганів» окупанти накривали і саме місто, і його прикордонні території.
Протягом дня двоє громадян звернулися до медиків з осколковими ураженнями. Людям надано необхідну допомогу, від шпиталізації вони відмовилися. Надвечір до лікарів звернувся третій постраждалий, життю чоловіка нічого не загрожує.
Ще двом – мамі з донькою – рятувальники допомогли вибратися з квартири, в якій через обстріл було деформовано вхідні двері.
Внаслідок ворожих атак в Зеленодольську сталася пожежа на території одного з дачних кооперативів. Окрім цього, пошкоджено декілька багатоповерхівок, будівлю ДЮСШ, пошти та будинку культури. В парковій зоні міста виявлено воронки та уламки від «Градів».
Протягом дня в області було декілька сигналів повітряної тривоги. На щастя, інші райони Дніпропетровщини ворожим атакам не піддалися.
Російська окупаційна армія – просто нелюди. Все, що вони вміють – це травмувати, руйнувати, знищувати. Обстрілювати житлові будинки, цивільні об‘єкти і воювати проти мирного населення.
Але Україна сильніша. Жодне зло не зможе зламати державу, яка знає, за що і за кого бореться. Віримо в ЗСУ, віримо в Президента. Переможемо
Ракетний удар по Києву. 26 червня 2022 року, 123-ий день російсько-української війни
Дніпро вітає! Тривоги, але у нас все добре)
З приємних новин - дефолт росії за зовнішнім боргом. Так, санкції працюють. Як на мене, то швидко, враховуючи механізми їх дії.
Vladyslav Rashkovan
Ми дочекались: Дефолт росії за зовнішнім боргом
Сьогодні, після майже чотирьох місяців балансування на межі, росія все ж не змогла зробити відсотковий платіж в 100 млн дол по своїх євробондах. У них був місяць після того, як мінфін пропустив свій платіж 27 травня, і вчора ввечері цей grace period завершився. Росіяне казали, що відправили гроші, та вони застрягли у Euroclear завдяки санкціям, але в підсумку кредитори гроші не отримали. Тобто, згідно з умовами випуску облігацій в росії наступає «event of default».
Росія вже проходила як мінімум 2 дефолти в своїй новітній історії. По-перше, в 1991 році росія намагалася відмовитися платити по частині міжнародних боргів, які вона наслідувала після розпаду СРСР. Тоді мова йшла десь про 100+ млрд доларів, і формально росія казала, що такої країни, як СРСР не існує, тому виконувати кредитні зобов’язання по їх боргу вони не будуть. Паризький клуб кредиторів тоді вимусив росію визнати частину боргів радянської імперії, і в 1996 році вони борг реструктурували.
На фоні падіння світових цін на нафту в 1998 році російська влада не змогла обслуговувати вже свій внутрішній борг. Уряд росії тоді збирав дуже мало податків (залежність від доходів від нафти) та фінансувався короткими внутрішніми паперами ДКО, дохідність по яким дуже зросла. 17 серпня 1998 року росія зупинила платежі по внутрішньому боргу на 40 млрд доларів та девальвувала рубль. В той час керівником уряду у них був «кіндер-сюрприз» Сергій Кирієнко, який, кажуть, зараз займається «українським питанням» в кремлі. То ж досвід дефолтів він має.
Але свої зовнішні фінансові зобов`язання росія раніше виконувала. То ж зараз це перший дефолт росії по зовнішньому боргу з лютого 1918 року, моменту, коли лідер більшовиків Ульянов-Ленін відмовився платити по боргах царської влади після Жовтневої революції. Борг росії тоді можна оцінити в розмірі 500 млрд долл в цінах 2020 року. Зараз тільки 100 млн долл – «мелко, Хоботов».
Чому це важливо? По-перше, цей факт показує, що незважаючи на «фортецю», яку вони там собі будували, міжнародні санкції таки працюють (або, як би сказав Ілон Маск: «батут працює»). Фактично росія відключена від зовнішніх ринків капіталу, найважливіших банківських систем (кореспондентських банків, клірингових систем, депозитаріїв) та рейтингових агентств. Це унеможливило платежі росії по зовнішніх боргах, і росія потрапила в стан дефолту.
Їх мінфін жаліється, що все це інспірації заходу, і що вони хочуть заплатити, але не можуть. Вони намагалися платити в рублях, вимушуючи кредиторів відкривати рахунки в російських банках. Казали, що це «фарс» або «форс мажор», але все це не спрацювало. Якщо провести аналогію, це, як бачити, що на ваших очах руйнується будинок або банк, в якому були всі ваші гроші, і при цьому казати своїм кредиторам: «я міг би повернути вам гроші, але не можу дістатися свого будинка або банка». Так і в росії – їх фінансова система руйнується, і всі міжнародні кредитори це зараз бачать.
По-друге, дефолт - це сильний удар по іміджу росії на фінансових ринках, який зазвичай закриває для країни вихід на зовнішні ринки на багато років. Хтось може сказати, що росія його і не має після початку війни. Це правда, але дефолт приводить до того, що повернутися на цивілізований фінансовий ринок навіть після війни їм буде дуже важко, особливо приймаючи до уваги, що світові інвестиційні банки, рейтингові агенції та аудиторські компанії Великої четвірки теж пішли з їх ринку і не скоро повернуться. Коли після зміни режимів у росії та виплат післявоєнних репарацій Україні інфраструктуру фондового ринку почнуть відбудовувати, на це підуть роки, і росія почне свій шлях з сміттєвого статусу свого боргу.
Існує ще один важливий момент. Цікаво буде подивитися, як західні інвестори (у них на руках зараз десь 20 млрд доларів російських євробондів) будуть вимагати від росії оплати по дефолтним боргам. Є шанс, що вони нічого не будуть робити та почекають, як буде розвиватися ситуація з війною, санкціями або станом здоров`я путіна. Але існує і можливість, що кредитори захочуть найняти юристів та зрозуміти, як використати для оплати активи російського центробанка, які зараз заморожені в США та Європі. Як колись казали: «amicus meus, inimicus inimici mei», тобто для України це буде дуже гарно, коли ще одним ворогом росії стане впливовий міжнародний фінансовий бізнес.
Почекаємо і подивимось, як росія продовжить скочуватися в стан економічного, фінансового і політичного ізгоя для більшості країн світу. Вони все одно за все заплатять.
Тепер наступний крок – визнання росії країною-спонсором тероризму. Після атак на наші міста в ці вихідні це питання короткого часу… а потім повне ембарго на експорт російських енергоресурсів, або як мінімум встановлення кепу на експортні ціни нафти urals, який обмежить доходи російського експорту. Також очікується, що країни G7 заборонять імпорт російського золота, другого за важливістю для агресора експортного товару.
Так що для країни-агресора фінансове життя після дефолту буде цікавим, але не довгим. Путін хотів бути схожим на Петра, а буде схожий на Володимира Ульянова-Леніна… таку судьбу він обрав собі сам.
Lala Tarapakina зараз тут: Іванківський Район.
ЗАХАРІВКА Іванківський район
Село на десяток-другий хат, крихітне та охайне, біля самого лісу. Дорога крізь село веде до Білорусі.
Тут були не просто прильоти, а жорсткі бої, всюди снаряди, купа мін, декілька скривавлених тактичних аптечок. В селі не залишилося жодної вцілілої хати. Тепер це село без хат та людей. Село без села. Але кожне подвір‘я розповідає свою маленьку історію…
Історія чорно-білого горнятка нагадує нам, що війна - чорно-біла.
Історія кожної печі наголошує на тому, що в Україні - найкращі майстри пічної справи.
А історія Незламного Глечіка обіймає кожного українця та кожну украіночку та всім своїм bravery показує приклад боротьби за своє.
Якщо немає села, але є людина - буде й село. Все буде.
Lala Tarapakina
БІБЛІОТЕКА. село Підгайне. Київська область.
***
Я не знаю, з якими новинами прокинеться завтра кожен з нас, на своєму куточку світу.
Але хай вам попадеться на очі ця історія.
***
Бібліотека в Підгайному - була не просто сільською бібліотекою с занудними книжками минулого.
Це був осередок взаємодопомоги, розвитку та книжок.
Сюди приходили діти - погратися новими іграшками в дитячому куточку, отримати цукерку та обрати книжки на вихідні.
Сюди приходили старенькі - поміряти тиск та вирішити проблему.
Сюди приходили підлітки, поговорити про своє підліткове, завжди таємне.
Сюди приходили всі мешканці села, за будь якою потребою.
Неофіційний центр Підгайного - БІБЛІОТЕКА.
Культурний простір.
Він на фото.
Струнка книжкова шафа впевнено проглядається крізь новітню історію мінометних обстрілів.
Можна навіть побачити дещо помпейську картину закарбованих попілом книжок, бачите?
А жінка на сходинках - це Лариса Миколаївна Руденко.
Вона так і представляється при знайомстві:
Доброго дня, я Лариса Миколаївна Руденко, бібліотекар.
Лариса Миколаївна кожного дня біля своєї бібліотеки, вона приходить сюди, а з нею - її собака.
Собака йде за своєю людиною.
Лариса Миколаївна Руденко йде до своєї бібліотеки.
Свой до свого по своє.
***
Страшно було постійно, коли ми чули по звукам літаків, що зараз будуть бомбити. В нас вдома було 11 людей - мої діти та онуки, і я не знала, як їх всіх собою закрити, вони ж не поміщаються!
***
Тут загинули всі книжки, ні одненька не врятувалася. Яку більш за все жаль? 30 томів "Музеїв світу". 30 томів!!!
***
В нас всі врятувалися, навіть всі свині. Навіть той чорний кабан Путін, що прибився. Живучий, падла! Але то всього лише кабан...
***
Жодного разу не плакала. Чого це я маю плакати, це вороги мої хай плачуть, а я не буду!
(повертається до БІБЛІОТЕКИ і плаче)
***
Це була така БІБЛІОТЕКА! Будинок культури, що найменше! І все, все згоріло... Будинок-то ми побудуємо, а книги! Роками збиралися, таки книги були, скарби!
***
(обличчя світлішає)
А тут до нас приїздив Гарик Корогодский, привіз нам три свої книги в нашу нову БІБЛІОТЕКУ. Я така щаслива була, уявляєте, приїхав сам автор та привіз свої книги!
***
От ви подивіться, це ж найкрасивіше село в усій окрузі. Воно на пагорбах, як в Карпатах - тут гори! Прокидаєшся, виходиш на двір, дивишся на свій садочок, каву п'єш і таке щастя! Так ми і ранок 24го зустріли, щасливими.
***
А ось моя донька їде на веліку, а то біжить моя собака, а ось Христина (вказує на дівчинку років двох), це наймолодша наша читачка, з мамою приходять.
Приходили.
***
Я дуже багата жінка. Хай в мене немає більше дому. Але я така багата! Діти, онуки, моя бібліотека, наші люди прекрасні...
Ми переможемо, вірте.
***
....І стоїть Лариса Миколаївна Руденко, біля своєї БІБЛІОТЕКИ, не відступаючі ані кроку від розбитих сходинок і я розумію миттєво головне.
БІБЛІОТЕКА жива.
Жива бібліотека.
***
Лариса Миколаївна вважає, що Підгайне - потенційний центр туризму, я погоджуюся без вагань.
Тому хочу зібрати книжки для нової бібліотеки.
Нічого такого я нікому не обіцяла, хай буде сюрприз.
Якщо у вас є україномовні книжки та ви згодні поділитися, напишіть мені, будь ласка.
А раптом є "Музеї світу"?
Доброго ранку, друзі.
Ми живі, поки жива наша бібліотека, щоб це не означало.
На Сумщині стабільно гучно. Вчора весь день гатили по прикордонню - випустили більше 150 снарядів та мін. Особливо дісталось Краснопільській громаді - пошкоджені приватні господарчі споруди, водонапірна башта, ферма. Одна людина загинула, одна - в лікарні. А сьогодні вночі росіяни випустили дві ракети в напрямку Охтирки. Жертв та руйнувань немає.
Світлина від Reuters з Луганської області.
23 дні у пеклі. Історія вижилих з Маріуполя. Я народилася та виросла у Маріуполі. У 17 років переїхала до Києва, але у рідному місті зазвичай проводила відпустку. У середині лютого зібрала валізу і вирушила «лікувати нерви» до моря. Так я опинилася в Маріуполі, де провела найстрашніші дні свого життя.
З початку березня Маріуполь перебував у блокаді. У перші дні сюди ще доїжджала гуманітарка, нам діставалися «крихти»: одного разу дві коробки з пряниками та горішками в глазурі, вдруге – два блоки консервованих банок кукурудзи та горошку, і ще раз - пакет заморожених пельменів та 15 чебуреків.
Потім, щоб вижити, варили баланду – у воду кидали жменю крупи (коли рис, коли пшоно) чи макарони, три картоплини, консервовані овочі. Солили і заливали олією. Каструлю не мили, щоб залишався навар, та й мити було особливо нічим.
Іноді смажили картоплю та оладки на борошні та воді, кілька разів рятувала рисова каша. Порції були мізерні: у найкращі дні – миска юшки, у найгірші – ложка кукурудзи на людину. Діти облизували тарілки, дорослі танули на очах. Ходили чутки, що у сусідніх підвалах уже ловлять та їдять голубів.
Багаття розпалювали спершу у дворі, а коли прильоти стали регулярними, біля сходів на першому поверсі. Щоразу, коли чоловіки йшли ставити каструлю на вогонь, їх хрестили.
Вода була на вагу золота. Її вимінювали, її добували, заощаджували. Міськводоканал їздив доти, доки не почалися вуличні бої.
«Пів міста винищили, пів міста зробили бомжами» – сумно констатували наші сусіди. І вигляд ми мали відповідний.
Кременчук - жах, горе та біль. А ще лють на росіян, які все це роблять. Зло має бути покарано. Названі всі призвіща, немає маленьких людей, які виконують накази, є вбивці. А ще є ті, хто це все мовчки все це толерує і вони співучасники вбивць. Я вірю, що нація, яка збирає за добу на байрактари, зможе згодом вирішити і проблему покарання всіх винних в геноциді українців.
Харків сьогодні теж цілий день під ударами. Гатили з "Ураганів". Попередньо відомо про 3 загиблих та 15 поранених, в тому числі діти.
Також рашисти вдарили по житлових кварталах Слов'янська Донецької області. Щонайменше 1 загиблий та 1 поранений. За попередньою інформацією, росіяни застосували касетні боєприпаси.
Ракетного удару по житловому кварталу зазнало сьогодні і одне з сел Одеського району. Пошкоджено близько 65 приватних будинків, з яких 4 будинки повністю знищенні вогнем. За попередніми даними, 8 мирних мешканців отримали множинні поранення, з яких двоє дітей – 3-х річні близнюки.
Стрічка новин як портал в пекло. І я дочекаюся, коли це пекло повернеться до тих, хто його приніс на нашу землю.
Компанія BAYKAR заявила, що віддасть безпілотники "Байрактар" безкоштовно. Йдется саме про тих "пташок", на котрі збирали гроші українці.
Andriy Yermolenko Андрій Єрмоленко Іван Єрмоша
Харків. Кількість жертв від вчорашнього удару окупантів склала 40 осіб - 9 загиблих, 31 поранений. Серед поранених п’ятеро дітей, у тому числі одна дитина в надважкому стані, двоє - у тяжкому, двоє - середній стан тяжкості.
Кременчук. Безвісти зниклими після ворожого ракетного удару по ТРЦ "Амстор" вважається 21 особа, загиблих 18. Цифри щодо жертв ще не є остаточними. Також 59 осіб отримали поранення, 25 людей госпіталізовано.
Лисичанськ вчора - росіяни поцілили по натовпу людей з РСЗВ "Ураган". 8 загиблих, 21 особу доставлено до лікарні. П’ять поранених після отримання медичної допомоги залишилися в Лисичанську, 16 осіб евакуйовано до лікарень в інші регіони.
Очаків зранку - влучання по території міського ринку, по будівлі палацу культури, в приватний сектор, а також у дві жилі будівлі (пряме влучення). 3 людей загинуло, з них одна дитина, ще 6 поранено. Шестирічна дівчинка серед загиблих, 3-місячна дитина серед поранених у реанімації.
Carthago delenda est.
Головнокомандувач Збройних сил генерал Валерій Залужний привітав з Днем Конституції України, опублікувавши в фейсбуці прижиттєве інтерв’ю із полеглим молодим командиром 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ Богданом Кривицьким.
***
Стаття 17 Конституції України: Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Кращі із кращих віддають життя за Україну. Ціна свободи висока. Памʼятаймо про це!
Богдан Кривицький, командир взводу 95 ОДШБр, 26.10.1995-25.05.2022. "Я мрію про те, щоб люди це памʼятали, щоб це не забулося..."
lulusha, як ви там? Повідомляють, що іроди по Дніпру вгатили, в результаті під завалами будівлі СТО, по якому вдарила російська ракета, рятувальники виявили двох загиблих цивільних. Зараз знов пишуть про вибухи в Дніпрі ((
В Миколаєві прилетіло в багатоквартирний будинок, на цю мить відомо про 5 поранених та 3 загиблих.
На Сумщині вчора 2 загиблих та 3 поранених через постійні обстріли прикордоння. Ракети з гелікоптера, вогонь з "Градів", постріли з САУ, кулеметів та станкових гранатометів, вибухівка з безпілотника - весь спектр "любові" від сусідів за один день. На сьогодні Генштаб попередив про розгортання в безпосередній близькості до державного кордону області реактивних систем залпового вогню "Град".
Продовжується терор мирного населення росією. На що вони розраховують? Залякати? Так тут мимо. Тільки холодної люті додається.
А тепер розкажу вам, панство, одну Дуже Страшну Історію, яка в січні, за місяць перед повномасштабним вторгненням, обійшла була всю світову пресу, а потім, зрозуміло, забулася, бо фабрику страшних історій для світової преси росія відкрила у нас.
Але та історія все одно в певному сенсі лишається ексклюзивом, - і тепер, побачивши фото тої бригади чекістанських льотчиків, що розбомбила ТРЦ в Кременчуці, я вирішила, що пора її розказати.
Отож у січні в Забайкаллі, в посьолку під Читою, де дислоковано авіаполк, зграя бездомних собак серед білого дня загризла на вулиці 7-літню дівчинку, що верталась додому з музики.
Звісно, те, що в росії вулицями населених пунктів бігають зграї голодних псів, які можуть загризти насмерть самотнього перехожого, - це само по собі мальовничо й багато додає до портрету країни, яка прийшла нас "визволяти".
Але найцікавіші тут не собаки, і не дівчинка - а її тато, майор Антон Канорський, про якого ЗМІ розкопали, що 6 років тому він одержав з рук путіна орден за Алеппо (!). Був у Кремлі, вдостоївся поруч із Самим особистого фото, на якому, за неписаним статутом російської армії, має "вид лихой и придурковатьій". (Зрештою, який іще вид може мати льотчик, який "отработал по Сирии" і якому взагалі краще б вмерти, а ще краще було б - не народжуватися на світ?..)
Преса смакувала жахливі подробиці: відгризеної собаками дівчинчиної ноги так і не знайшли, ховали в закритій труні, бо личко теж було погризене, мама на звістку про трагедію потрапила до лікарні...
І тільки в кримських пабліках промайнула новина, од якої мені справді пішов мороз поза шкірою: виявляється, 2014 рік Антон Канорський ще зустрів українцем - у складі військової частини, розташованої в Криму (в Феодосії, коли не помиляюсь).
Була колись така страшна українська лайка - "а щоб тебе собаки з'їли!" Виявилося, може бути ще страшніше – зраджуєш Україну, стаєш росіянином, і зразу ж, одним пакетом - убивцею сирійських дітей, після чого собаки з'їдають уже не тебе, а твою дитину.
Ось така кар’єра майора Канорського. Прекрасна, як на мене, - хоч під скло став.
Ні, не хочу я їх бачити в Гаазі. Я знаю від Славенки Дракуліч (почитайте її «Вони б і мухи не скривдили»), як там убивці Сребреніци грають у футбол і користуються бібліотекою. Нафіґ. Я бажаю їм не нашої людської справедливости, кривої й кострубатої, - а Божої. Такої, як отримав Антон Канорський.
І я знаю, що так воно й буде.
Polina_Sumy в мене все добре. Вчорашні події були в протилежній стороні міста, на тому березі, що і я живу, але іншій кінець. Але чула все, і роботу ППО, і вибухи. Враховуючи відстань, вибух був дуже потужний. В будинках навколо повибивало і вікна і шибки. На станції метро, яка була недалеко, також вибило всі шибки. Поруч з будинком знайомої летіла ракета, на рівні 8-9 поверху. Вона живе нижче, тому тільки чула, за деревами не бачила, але й звуку їй вистачило.
Від сьогодняшнього вибуху в мене тремтіли шибки. За звуком схоже на ППО, хоча, дякуючи ЗСУ, я не експерт з цих питань.
Інформація від Валентина Резниченка, голови ОВА
Дніпропетровщина. 28 червня
Масова ворожа атака по Дніпропетровщині. Шість ракет!!! Три ракети наші військові збили - над Дніпром та над Синельниківським районом. У Дніпрі через "прильоти" зруйнована залізнична інфраструктура і промислове підприємство. Горить транспортна компанія. На місці ударів працюють рятувальники. Шукають під завалами людей. У Синельниківському районі масштаби руйнувань з'ясовуються.
Про наслідки написала Polina_Sumy
Окрім цього знову обстрілювали Зеленодольск та околиці.
Вчора була затримка в русі потягів з Дніпра в західному напрямку.
В мене зараз дуже багато роботи, плюс сильна спека та город, тому не завжди вистачає часу тут писати.
Тримаймося! Віримо та підтримуємо ЗСУ! Слава Україні!
Дніпро вітає! У нас спокійно. Тривоги були тільки зранку.
В області неспокійно. Обстріли на Криворизькому напрямі.
За інформацією голови ОВА. Ворог продовжує тероризувати міста та села Криворізького району. На ранок кілька разів з різної зброї обстріляв Зеленодольську громаду. У Великій Костромці удар прийшовся по центру села. Є руйнування. У Зеленодольську ворог поцілив у сільгосппідприємство. Знищив склад, у якому було 40 тонн зерна. Вибух спричинив пожежу. Попередньо, люди не постраждали.
На Сумщині "стабільність" - росіяни продовжують гатити по прикордонню. Білопільська, Краснопільська, Великописарівська та Хотинська громади отримали мінометний вогонь, обстріл з артилерії та ракети з гелікоптера. Ворожий безпілотник з вибухівкою вдалося збити. Але маємо одного загиблого та чотирьох поранених.
Стосовно "жестов доброй воли" - чекаємо того самого і по всій іншій, тимчасово окупованій, території України.
Міжнародна організація Amnesty International після тривалого розслідування дійшла висновку, що військові рф у березні знали про переховування сотень людей під театром у Маріуполі та свідомо завдали удару по них, вчинивши воєнний злочин.
Команда Amnesty International опитала багатьох людей, які вижили, а також зібрала численні цифрові докази, дійшовши висновку, що атаку здійснили російські літаки, які скинули дві 500-кілограмові бомби. Вони впали близько одна від іншої й здетонували одночасно. Крім того, була створена математична модель детонації вченим-фізиком, яка дозволила визначити потужність вибухів двох бомб.
Дослідники розвінчали заяви російської влади щодо причетності українських військових і дійшли висновку, що єдиною правдивою є версія, згідно з якою це був цілеспрямований авіаудар російських пілотів по цивільному об'єкту.
Сергій захоплювався аніме і вів свій відеоблог. Любив готувати і цікавився життям рослин, через що вступив у Чернігівську Політехніку на агронома. Незадовго до війни хлопець закохався в дівчину. Хотів познайомити її з батьками. Повномасштабне вторгнення заскочило його в Чернігові. Цей регіон росіяни захопили одним із перших. Протягом перших 2 тижнів хлопець разом із іншими студентами переховувався від обстрілів прямо в гуртожитку. 8 березня вирішив евакуюватись із волонтерами до рідного Новгород-Сіверського. Офіційної евакуації з тієї території не було, тому шлях із самого початку не обіцяв бути легким і безпечним. Протягом перших годин евакуації Сергій підтримував зв’язок із мамою. Аж раптом зв’язов обірвався: хлопець перестав брати слухавку, а потім опинився «поза зоною». Наступного дня із сестрою Сергія — Альоною — зв’язалася тероборона міста Мена, що розташовано між Черніговом і Новгород-Сіверським. Сказали, що Сергія «більше нема». У висновку щодо смерті написано, що причина — «вибухово-розривна травма в живіт». Скоріше за все, Сергій загинув внаслідок обстрілу «Градами». Разом з ним загинуло ще 3 людей, в тому числі і 17-річна дівчина. Одна людина дістала поранення. Сергію був 21 рік.
Ніхто не сумнівався, що за воєнну поразку на острові Зміїний росіяни будуть мститися цивільним. Щоб вам загиблі кожної ночі в кошмарах являлися. Нелюди.
По Одещині нанесено ракетний удар літаками стратегічної авіації з напрямку Чорного моря. Одна ракета влучила в 9-поверховий житловий будинок, друга та третя - в дві бази відпочинку в Білгород-Дністровському районі. Станом на ранок відомо про 17 загиблих, в тому числі 2 дитини. Поранена 31 особа, серед них 4 дитини та вагітна жінка.