23 серпня 2019 року на моїй тодішній роботі було оголошено на 1 годину коротше. Це для було дуже спрятливо, оскільки через кілька годин того вечора починалася мо подорож! Отже, допрацювавши робочий день до кінця, я приїхав до дому, повечеряв, зібрав рюкзак, передівся у дорожнє і… поїхав в аеропорт! Оскільки рейс Wizzair Київ – Берлін відправлявся о 06:10, а нічний тролейбус 92Н в зв’язку з закриттям Шулявського мосту ходив взагалі невідомо як і за яким розкладом, було вирішено добираться 23.08 останніми рейсами міських тролейбусів. Розрахунок, в принципі, виявився вірним, але тролейбус №9 завершив свою роботу раніше визначеного часу, тобто від Солом’янської площі до аеропорту «Жуляни» довелося здійснити пішу прогулянку…
Отже, до аеропорту я дістався за п’ять хвилин до опівночі. Здивувало досить велика кількість людей в терміналі, хоча найближчий рейс (Київ – Барселона, Vueling) летів тільки о 03:55. Здивувало також відсутність контролю на безпеку при вході в термінали «Жулян» (на відміну від «Борисполі») і наявність певної кількості осіб, сумнівна зовнішність яких мало нагадувала подорожуючих. Але вони розташувались на (дуже не зручних) кріслах з низькими спинками поруч із звичайними пасажирами. Реєстрація на мій рейс розпочалася близько 03:30. Враховуючи, що через 5 і 10 хвилин після мого відправлялося ще 2 рейси Wizzair, в терміналі було вельми людно.
Посадка вчасно, літак стандартний, але з новим трендом – Wizz в сезоні 2019 перейшов на компонування салону кріслами, що не відкидаються. Я чотири рази в 2019 році літав рейсами цієї авіакомпанії і всі разу крісла були саме такої конструкцію. Дуже незручно. Сіли за розкладом о 07:20, кордон пройшли досить швидко, хоча всіх пасажирів примушували пред’явити зворотній квиток або документи з готелю (електронні посадкові та бронювання підходили). Одразу після виходу у зал прибуття натикаюсь на стійку оренди автомобілів, де можна було безплатно взяти карту міського транспорту. А також (за 1 євро) дуже докладну карту міста, на якій в тому числі були відмічені станці метро та міської електрички (щоправда, й навіть така карта одного разу не допомогла мені не заблукати, але про те пізніше). В Києві у книжкових магазинах карти Берліна не продавалися як в принципі, а інтернет-майданчики пропонували карту столиці Німеччину за цілком неадекватними цінами – від 120 грн!
Від терміналу по критій галереї (не помітити неможливо) доходжу до платформи міської електрички (S-bahn). Оскільки весь день планую гуляти Берліном (все одно поселення в готелі не раніше 15-ї години), вирішую купити безлімітний проїздний (зони А та В) вартістю 7,20 Є. Продаються як в автоматі, так і в касі під платформами. На міський електричці (симпатичні червоно-жовті вагони, за формою дуже схожі на наші вагони метро, що невипадково – після 1945 року майже всі вцілілі вагони берлінського метро були вивезені в СРСР, де на їхній основі було створено кілька поколінь рухомого складу метрополітену, що працював на лініях різних міст), незважаючи на ранній час вихідного дня, пасажирів було чимало.
Спочатку електричка їхала повз приватну малоповерхову забудову приміської зони, яку поступово заміщували багатоповерхівки спальних районів, побудованих в останні роки існування НДР (поїзд в’їзжав у місто зі східного боку). Я вийшов на зупинці Warschauer Strasse у колись промисловому, а нині андеграундно-туристичному районі East-End неподалік від річки Шпреє. Одразу навпроти станції електрички знаходиться колишня старовинна будівля відомого хімічного концерну BASF (виробництво фотоплівки, відео- та аудіокасет, дискет тощо). Зрозуміло, чому закрилися – виробництво засобів реєстрації та зберігання інформації за останні 10-15 років вийшло на якісно новий рівень. Але на першому поверсі будівлі (як традиційно в Німеччині для колишніх індустріальних споруд) знаходиться мережевий супермаркет LiDL :-). Тут же знаходиться і кінцева станція лінії метро U1 (Warschauer Strasse), що за кілька сотень метрів виїзжає на красивий старовинний міст, який на мій погляд, є однією з найкрасивіших споруд Берліна, побудованих до XX сторіччя. Має назву Обермаубрюкке, побудований у 1896 році, частково зруйнований у 1945, і потім знову відновлений. Міст має 2 яруси, по нижньому їздить автотранспорт, по верхньому – метро. Висота опор мосту дозволяє проходженню під ним річкових суден (як прогулянкових теплоходів, так і вантажних барж).
Приблизно за 1,5 км від мосту на південь знаходиться на противагу історичності пам’ятка архітектури ХХІ ст. – алюмінієва інсталяція «Молекулярні люди» американського скульптора Джонатана Боровскі, яка являє собою силуети трьох людей, розташованих один відносно іншого під кутом 60 градусів і пронизані круглими отворами, що має означати, що тіла людей складаються з молекул. Скульптури встановлені безпосередньо посеред ріки на сваях, іхня висота по 30 м, а сумарна вага 45 тон.
Одразу за мостом, через колишню промзону на північ вздовж вулиці Mulhemstrasse, проходить інший знаковий об’єкт Берліна, можна навіть сказати його символ останніх 58 років – «Berliner Mauer» (Берлінський мур) – багатокілометрова стіна, що протягом 38 років розділяла місто між двома державами. У Іст-Енді знаходиться його найбільш вціліла частина, яку перетворили на величезний музей граффіті і зробили принадою для туристів.
Туристів досить багато, в основному з центральної та південно-східної Азії, європейцям вочевидь ці моменти історії 20 ст. вже нецікаві. Час від часу вздовж стіни (а довжина даного фрагменту близько 1,8 км ) зустрічаються сувенірно-антикварні кіоски та розкладки, де поруч із стандартною туристичною мішурою (магніти, чашки, ручки, кепки, листівки) можуть промайнути старовинний та новий символи Берліна – плюшевий ведмедик та червоний і зелений чоловічки в капелюхах (саме в Берліні на дорожніх світлофорах вперше з’явились силуети людей, що стали символами дозволу та заборони руху), а також цілий пласт антикваріату з комуністичного минулого міста – військовий одяг та головні убори другої половини 20 ст. та різна мілітарна атрибутика. Навіть не знаю, кому зараз це може бути цікаво…
Напротивагу старовині, на іншому боці Mulhemstrasse, побудовно багато сучасної комерційної нежитлової нерухомості (офіси, виставкові майданчики), серед яких домінантну роль займає «Mercedes Benz Arena» (їхній аналог наших Палаців Спорту). Так, поступово дохожу до залізничної станції Ostbahnhof, на якій зупиняються не лише міські електрички S-bahn, а й поїзди міжміських напрямків, в т. ч. і Київ – Берлін (до 2013 року). Під станцією, зрозуміло, знаходиться торгівельний центр. Під’їзжаю на електричці 1 зупинку до Alexander-Platz. Звідси вже починається центр міста. На площі посеред міста розміщено ще один символ Берліна – Берлінська телевежа. На площі досить людно, крім метро та електрички, перетинаються декілька трамвайних маршрутів. На Александр-Платц знаходиться годинник «Urania» – на ньому відображається час у різних годинникових поясах.
Наступна ціль моєї прогулянки – Музейний Острів. По пішохідній вулиці Ратаусштрассе, яка частково перекрита парканами через ремонт, дохожу до «Червоної Ратуші» – діючої Мерії Берліна. Побудована з червоної цегли у 1859-1861 рр. Стиль – неореессанс, триярусна башта має висоту 75 метрів. Біля кожного з кутів нижнього ярусу башти знаходяться по дві скульптури символів міста – бурих ведмедів. На щоглі башти розвивається прапор Берліна – на білому фоні з двома зеленими смугами зверху і знизу також знаходиться, зрозуміло, бурий ведмідь. Ще один цікавий факт про Ратушу: у 1960-1980 рр. західні берлінці називали Ратушу червоною не стільки через її власний колір, а й через колір тих, хто в ній працював – в Ратуші засідала мерія комуністичного Берліна :-)
Зрозуміло, що вздовж пішохідної вулиці знаходиться чимало кафе та магазинів. Серед них побачив і добре підзабуту «Norma» (Німеччину відвідую досить часто, але магазини цієї мережі є далеко не в кожному, навіть великому місті). Візитна картка мережі – суміші фруктово-ягідних джемів – досі входять до асортименту, ціни – на рівні 2015 року – 0,99 євро за 0,25 кг. Шкода, що я в цій поїздці був тільки з ручною поклажею. Пройшовши через невеличкий парк, що виходить на Marx-Engels-Platz з пам’ятником відповідним історичним діячам, я виходжу на широку вулицю Karl-Libknecht-Strasse. Cаме в цей час там проходить невеличкий парад раритетних, мініатюрних і дуже атмосферних автомобілів марки «Trabant», які у 1960-1980 рр. були одним з символів НДР. Вулиця Карла Лібкнехта переходить у однойменний міст, який веде на Музейний Острів. Але ще на мосту, дивлячись праворуч, мою увагу привернула дуже дивна споруда (див. фото нижче).
Хто може впізнати цю будівлю з яскравим куполом? Особисто мені вона нагадала мечеть. Домінантною спорудою Острова є Берлінський Кафедральний Собор (в Німеччині всі Кафедральні Собори в будь-кому місті називаютьс Dom). Храм вражає своєю монументальністю і величчю, хоча частина його головного фасаду знаходиться у риштуванні. На острові надзвичайно людно, багато туристичних автобусів, в т. ч. з українськими номерами. На Музейному Острові знаходяться чотири діючі музеї, а саме: Берлінський Музей, Стара Національна Галерея, Пергамський Музей та Музей Боде. Перед Берлінським Музеєм знаходиться велика галявина та красивий фонтан.
Музеї не входили в мої плани, до того ж на вхід були значні черги. Виходжу з Острова також по вул. К. Лібкнехта через Палацевий міст, який після Дворцової площі переходить в бульвар Унтер-дер-Лінден. А на Палацевій площі знаходиться великий «антикварний ринок», що насправді являє «барахолку» речей комуністичної епохи. На південь від Палацової площі проглядається Храм з дуже незвичним зеленим куполом – це була Церква Святої Ядвіги. Отже, йду бульваром «Під Липами» (саме так перекладається його назва), вулиця широка і надзвичайно пряма, настільки, що розташовані в перспективі Бранденбурзькі ворота (довжина бульвару 1,5 км) видно дуже чітко. Метро під бульваром не ходить, саме ведуться роботи по його будівництву, але через певні особливості грунтів під бульваром (за неофіційною інформацією, саме під Унтер-дер-Лінден знаходилася система система секретних тунелів часів Другої світової війни) прокладання метро викликає складнощі.
Приблизно на середині шляху знаходиться площа Бебеля (Bebel Platz), по обидва боки якої розміщені будівлі Університету імені Гумбольдта. Наступний поворот після Бебель-платц – вулиця Фрідіріхштрассе, яка веде до Жандармської площі, площі на якій знаходяться 2 дуже схожі, майже ідентичні собори – Німецький та Французький. А між ними знаходиться будівля Концертного залу (колишнього Драматичного театру). Перед будівлею встановлено пам’ятник видатному німецькому драматургу Ф. Шіллеру.
Жандарменмаркт є значним туристичним місцем – по периметру площі та прилеглих вуличках розташовано багато ресторанів, дорогих готелів, сувенірних магазинів. Тут же туристіам пропонують покататись дивними видами транспорту: фіакрами, запряженими кіньми-ваговозами, старовинним автомобілем із спицевими колесами (такий автомобіль також називали «мотоколяска» одразу після винаходу).
Повертаюсь на Унтер-ден-Лінден. Мою увагу на відрізку, що лишився до Бранденбургських воріт, привернули ще 2 заклади – магазин Ampelmännchen (згаданих мною раніше світлофорних чоловічків) та кафе «Digilateria». Кафе декоровано у стилістиці компанії Microsoft, а на кожному столику встановлені планшети. Ось безпосередньо і Бранденбурзькі ворота. Останні квартали з обох боків – майже виключно посольства різних країн та дорогі готелі. Безпосередньо біля Воріт готується розпочатися великий мотопробіг байкарів. Здивувало, що всі байкери зрілого віку (45-55 років, і навіть старші), молоді абсолютно немає.
За Воротами повертаю до Рейхстагу. Звісно, подавав заявку на відповідному сайті на екскурсію по будівлі чи хоча б на підйом на купол, але мені було відмовлено :-(. Що ж, обмежимося зовнішніми краєвидами. Перед будівлею Рейстагу (а в ньому, як відомо, працює німецький парламент – Бундестаг) традиційна зелена галявина і комплекс фонтанів (що особливо приємно у 35-градусну спеку, яка панувала в ті дні).
Далі, повз одноіменну станцію метро і комплекс адміністративних будівель, одну з яких повністю займає офіс Канцлера (прем’єр-міністра) Німеччини Ангели Меркель...
...прямую до берега р. Шпреє. На набережній штучно створена зона відпочинку, кілька сотень розкладних крісел, багато кав’ярень, грає музика – одним словом, місцеві відпочивають. Рікою в обидва боки кожні 5-10 хвилин пропливають чималі теплоходи з відкритими верхніми палубами, вщент заповнені пасажирами. З набережної відкривається чудовий вигляд на ультрасучасний центральний залізничний вокзал Берліна та декілька сучасних виставкових центрів.
Наступний об’єкт, який хочу відвідати, – площа Потсдамер-Платц. Від Рейстагу можна дістатись на метро, але оскільки прямої лінії немає, з пересадками надто довго, вирішую прогулятись, тим більше це дає можливість побачити ще одне цікаве місце Берліна – величезний парк Тіргартен.Офіційний вхід в парк вже закрито – територія парку по периметру огороджена сітчатим парканом, але бувалому туристу ніщо не завадить пройти через терасу літнього кафе :-). Через Тіргартен проходить проїзна вулиця «17 червня» з пішохідними переходами, а сам парк настільки величезний, що на його території знаходиться Берлінський зоопарк (займаючи при цьому всього лише близько 20% території). В самому парку (деякі взагалі вважають його лісом) розташовано чимало цікавих об’єктів, зокрема Колонна перемоги (із фігурою богині Вікторії, виконаної з золота), Палац Беллью (що є резиденцією Президента Німеччини), Музей культур світу тощо. Але через значні розміри оглянути все це за короткий час, що був у моєму розпоряджені, не було реальним, та я власне і не намагався.
На південь від Тіргартену починається район сучасних будівель (як житлові, так і нежитлові приміщення, в т. ч. навчальні заклади), яким я за 10 хвилин виходжу на Потсдаммер-Платц, район офісних хмарочосів та великий транспортних вузол (пересадочка станція чотирьох ліній S-bahn, двох ліній U-bahn та трьох ліній міжміських електричок RE). Зрозуміло, там знаходяться кілька торгівельних центрів (всі – підземні), в одному з яких (а саме ТЦ «Arkaden») знаходиться відоме європейське мережеве кафе «Nord See», де я власне і вечеряю. Попутно відвідую мережевий магазин ReWe з метою поповнення запасів води на завтрашній насичений день (завтра – неділя, а по неділях німецькі торгівельні мережі мають традицію бути зачиненими).
На вулиці вже майже сьома вечора, час їхати заселитися до готелю, але на шляху до нього хочу заїхати на знамениту торгівельну вулицю Курфюрстендамм. Пройшовши повз черговий фрагмент Берлінської стіни, занурююсь у нетрі берлінських підземок з метою сісти на станцію лінії U3 та їхати у потрібному мені напрямку. Після 20-хвилинного квесту за вказівниками «U3» та кількох підказок місцевих стає зрозумілим, що поїзди вказаної лінії тут просто не зупиняються, а вказівники просто водять людей по колу! Нарешті бачу розумний вказівник, що показує на гору, наступний – на протилежний бік вулиці, до того ж назвою наступної станції потрібного мені напрямку і відстанню до неї в дві сотні метрів. Що ж, пограємо в квест далі. До того ж роздивимось ще один район Берліну, що має всі ознаки нестандартності.
Потрібна мені станція мала назву «Mendelssohn-Bartoldy» і знаходилася на одноіменній вулиці. Називалася, як ви напевне, вже здогадалися, на честь того самого Мендельсона, який написав весільний марш (він, виявляється, був берлінцем), а Бартольді – це прізвище його дружини, після одруження вони взяли собі таке спільне прізвище. Вулиця являла собою бульвароподібний сучасний широкий простр для відпочинку, навіть не бульвар, а цілий парк. Обабіч якого, звісно, розташовувалась кілька смугова проїзна частина. Житлоі будинки з обох боків були сучасні 10-14 поверхові, але без стандартної похмурої потворості. Кожен з будинків мав якусь певну архітектурну деталь: або стіну у вигляді похилої площини, або частину прозорого фасаду над під’їздом тощо. Але що їх об’єднувало, так це наявність вертикальних садів на загальних балконах-терасах.
А ось у штучних напівдворах росте декілька великих сосен, просто у кількох метрах від вікон (як вони вціліли під час будівництва – загадка, у нас би в цьом випадку обов’язково б вирубали).
Тим часом непомітно вже підхожу до входу на вказану станцію метро. Вона знаходиться на першому поверсі великого сучасного готелю. (Думаєте, здивувався – аж ніяк, унас також є вхід у метро через перший поверх будинку – «Золоті ворота», «Контрактова площа», «Хрещатик»). Спокійно заходжу через двері у вестибюль, сподіваючись побачити ескалатор або східці, що ведуть вниз. Як би не так! Ескалатор тягнеться нагору, в район другого-третього поверхів! Чесно кажучи трохи розгубився – метро всередині будинку? Але реальність виявилась ще цікавішою – ескалатор провозить мене через будинок наскрізь просто на естакаду.
Метро прокладено за будинками, майже впритул до їхніх стін на висоті 10-15 метрів. Станція сучасна, побудована вочевидь не більше 10-15 років тому (ймовірно ровесниця житлового кварталу, описаного мною трохи раніше), в оздобленні використано багато скла та металу, на підлозі плитка на зразок тієї, якими викладають у торгових центрах. А ось і поїзд – теж цілком сучасний, являє собою суцільну конструкцію, можна переходити між вагонами, але як на мене трохи затісний, хоча пасажирів і не багато. Їхати всього одну зупинку, потім пересадка на станції Gleisdreieck.
Сходи знову ведуть в гору, лінія U2 також проходить по естакаді, але вищій. Станція Gleisdreieck явно старша за віком, всі конструкції на металевих заклепках (тобто побудовані явно в першій третині 20 ст.), вагони також старих модифікацій, до того ж потяги дуже короткі – всього на 4 вагони, але платформа приблизно на третину довша. Підлога платформи вкрита асфальтом. Контраст з лінією U3 дуже різкий.
Поки чекаю потяга, розглядає краєвиди навколо. Просто переді мною розташований величезна галявина, названа «Mendelssohn-Bartoldy Park»: клумби із штучним піском (для дітей), лавочки та столи під шатрами (для дорослих), міні-футбольні поля та тенісні корти (для всіх). А навколо 5-6-поверхові житлові квартали невизначеного віку. Ось справжній нетуристичний Берлін!
Прибуває потяг. Їду. Ось тут я зробив помилку у своїй логістиці (напевне, все ж почала даватися взнаки втома): замість станції «Kurfurstendamm» вийшов на «Kurfurstenstrasse». Не повторюйте моєї помилки! Адже ці вулиці не перетинаються, а йдуть майже паралельно, і перейти з однієї на іншу не так вже й просто! Отже, я вийшов на Курфюрстенштрассе. Район звичайний, майже безлюдний, без пам’яток, можна сказати «спальний», крім житлових будинків різного віку (але переважно1950-1960-х рр.) нічого не спостерігається, навіть магазинів. Рухаюсь у визначеному напрямку. Нарешті промайнуло щось на зразок культової споруди, релігію не визначив, але контингент поблизу – в основному люди центрально-американської зовнішності. Кілька разів бачів представниць «найдавнішої професії» , які стояли біля дорогих автомобілів і запрошували перехожих. Напевне, або відвезти на «конспіративні квартири».
Мій шлях пролягає на захід, тобто від центру. Час від часу багатопверхіки з обох боків замінюються ошатними одно- та двоповерховими коттеджами, з рівнем заможності, суб’єктивно, вище середнього. Запам’ятався один 6-поверховий житловий будинок, мешканці якого вочевидь живуть за принципом колективної безпеки – по фасаду з першого до останнього поверху встановлені залізні грати, які унеможливлюють несанкціоноване проникнення на балкони з вулиці. Звичайно, на рівні вікон кожного балкону у гратах є «квартирка», що закривається з середини і дозволяє мешканцям, наприклад, милуватися краєвидами. Всього лиш одна деталь – але дає велику інформацію про безпечність району…
За кількадесят метрів – великий 12-поверховий кілька під’їздний житловий комплекс (не думав, що така житлова багатоповерховість характерна для Західної Німеччини) та кілька великих сучасних готелей. Контрасти на кожному кроці. Нарешті, знаходжу необхідну «січну» вулицю – Ansbacher strasse. Саме на ній я вперше у Берліні побачив «ведмеда» – в 2006 році, напередодні проведення ЧС з футболу у Берліні було встановлено близько 30 3-метрових фігур яскраво розмальованих ведмедів з піднятими догори передніми лапами для привітання гостей міста. Саме тоді зародився мем «Привіт, кросавчеги», нині вже підзабутий.
Ну ось нарешті я на Курфюрстендам – вулиці (точніше, бульварі) універмагів та торгівельних центрів. Одразу на початку бачу один з двох символів вулиці – монументальний 7-поверховий універмаг «KaDeWe». Поряд багато ТЦ поменше, серед вивісок часто зустрічаються китайські бренди, як одяг, так і електроніка. Будинки у переважній більшості сучасні, орієнтовно 1970-х років. Для порівняння: «KaDeWe» (Kaufhaus des Westens – універмаг Заходу) був побудований у 1907 році. У 1943 році магазин було частково зруйновано, але 3 липня 1950 року 180 000 берлінців відсвяткували відновлення його роботи.
Іншою пам’яткою вулиці є меморіальна церква Кайзера Вільгельма. Під час Другої світової війни церква зазнала сильних руйнувань, фактично від неї залишились тільки частини стін та куполу. Після війни її було вирішено не відбудовувати, а поруч з нею було побудовано сучасну церкву.
Час вже пізній, їду поселятися в готель. На шляху до станції помічаю дуже неординарний фонтан на площі Vittenberg-Platz, з усіх боків оточений скульптурними групами оголених людей. Виглядає досить епатажно, але до парка Вігеллана в Осло йому ще далеко. Що хотів цим сказати автор – невідомо.
Найближча до мене станція все тієї ж лінії U2 – Vittenberg-Platz. Їхати до Kaiser-Platz. Всі станції дуже старовинні і аутентичні, є як підземні, так і наземні. На стінах – мозаїка з плитки, зміст малюнків відповідає тематиці району (зоопарк, федеральний архів, берлінське радіо). Як виявилося, це взагалі найстаріша ділянка метро Берліна (1902-1908 рр. побудови!). Фотографувати, до речі, ніхто не забороняє.
За 15 хвилин виходжу на Kaiser-Platz. Це вже околиця Берліна, поруч кільцева дорога, а за нею приміська курортна зона з озерами. Основні об’єкти: виставковий центр Berlin-Mitte, радіовежа Berlin-Funkturm та центральний автовокзал Berlin-ZOB. Заброньований мною готель має назву «Pension am Funkturm» та займає кілька поєднаних та перебудованих квартир на другому поверсі житлового будинку. Брав по акції, 95 євро за 2 ночі зі сніданком. Не сподобалось: тісно, шумно (ніякої звукоізоляції), посередній сніданок, недружньо настроєний персонал. На сніданок не було ні фруктів, ні овочів (влітку!), ні гарячих страв. Єдина теоретично гаряча справа – варені яйця – подавалася абсолютно холодною. Зате останнього дня, при виселення, я, нікого не знайшовши на рецепції, зайшов у технічне приміщення, де якраз снідав персонал готелю. На столі було повно свіжих овочів. No comments.
Отже, поснідавши, я вирушив на автовокзал (буквально напроти готелю, потрібно просто перейти через міст, 7 хвилин пішки). Сьогодні я вирушаю у місто, про існування якого ми всі чули на уроках шкільної історії, і пам’ятний знак, що засвідчує набуття цієї форми правління, що зародилася в цьому місті, встановлений у Києві.
Ясна річ, всі здогадалися – мова йде про Магдебург. Це невелике німецьке місто увійшло в європейську історію тим, що в ньому першому було створено форму правління, згідно якої голова місцевого самоврядування Vogt (українською «війт») не призначався королем, а обирався місцевою громадою. Мешканці міст звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган — магістрат, куди мав право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське право.
З часом Магдебурзьке право з'явилося на території сучасної України разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило (Галицький) та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними інституціями. Після переходу Києва під владу литовських князів Магдебурзьке право було поступово встановлено в Києві. Після знищення запорізького козацтва і приєднання України до Російської імперії Магдебурське право в містах України було відмінено. В Києві остаточно було скасовано у 1835 році російським царем.
А в сучасну історію Магдебург увійшов у 2003 році. За 4 км від міста було побудовано унікальну гідротехнічну споруду – «водний міст». Але про все по порядку.
Виїхав я до Магдебурга автобусом «Flixbus» (вартість квитків 2 боки 14 євро). Автобус привіз мене до автовокзалу Магденбурга, який за традиціями німецьких міст (Берліна це не стосується) знаходиться поруч із залізничним. В Магдебурзі саме влітку проводились масштабні дорожні роботи, тому маршрути громадського транспорту були сильно змінено. Саме тому необхідний мені трамвай №10 ходив по двох розірваних кільцях, а зв’язував їх тимчасовий автобус. Вартість проїзду в один бік складала 1,40 євро. Квитки купив у інформаційному центрі на вокзалі Магдебурга.
Трамвай довіз мене до кінцевої зупинки Barleber See (район великих торгових центрів, в неділю традиційно зачинених). Далі треба йти уздовж траси по тротуару, а біля пісчаного кар’єру повернути праворуч (орієнтир – промислові екскаватори, непомітити неможливо). Звичайно, був інший спосіб дістатись водного мосту – автобус №704 до села Хохенварте, але у вихідні він ходить дуже рідко і його розклад мене не влаштовував. Після повороту йти пішки безпосередньо до каналу. Саме для спрощення і скорочення сполучення між р. Ельбою і Середньонімецьким каналу, що сполучає порти Берліна і порти індустріального Рейнсько-Рурського регіону, і було побудовано це диво інженерної думки.
Справа в тому, що саме в цьому місці спостерігається перепад висот через нерівнинну місцевість, і для його вирівнення вантажні судна (баржі) мали проходити довгий обхідний шлях. Водний міст-акведук разом із шлюзом «Ротензее» значно скорочував маршрут і економив час і кошти. Довжина мосту понад 900 м, з них близько 300 проходить над водою, ширина водної траси 34 метри, глибина 4,25 метрів. Роботи по його будівництву тривали з 1998 по 2003 рік. На його будівництво пішло 24 тисячі тон сталі.
Звичайно, уздовж мосту прокладені пішохідні доріжки, а під мостом є тонелі для пасажирського транспорту. Крім барж мостом курсують прогулянкові теплоходи з Магдебурга (вартість поїздки 14,50 євро). Метрів за 500, не доходячи до мосту, розташовано невеличке селище (із готелем та кафе), де розміщений музей будівництва об’єкту. Від трамвайної зупинки до мосту я йшов близько години (відстань, за відчуттями, близько 3 км), назад – швидше, бо вже точно знав дорогу. Багато місцевих діставались до мосту велосипедами, а біля шлюзу є паркувальний майданчик, на якому того дня було запарковано чимало пересувних фургонів-трейлерів. На іншому боці мосту (зі сторони селища Хохенварте) також є готель з рестораном, а також кілька «куренів» із столиками та лавками для відпочинку. Лавочки для відпочинку є й безпосередньо на самому мосту. Не знаю, може для когось цей об’єкт і не вартий відвідуваня, але мені сподобалося, до того ж їхав в Магдебург не тільки через нього.
Магдебург є дуже своєрідним містом, про це розповідь піде далі. O 16:00 я вже на кінцевій зупинці трамваю 10. Ще кілька хвилин – і я на трамваї та автобусі повертаюсь в центр міста, попутньо його розглядаючи. Що сильно кинулось у вічі – в місті великий університет, його складові (учбові корпуси, кампус, бібліотека) розкидані по всьому місту, всі, крім бібліотеки, сучасні та багатоповерхові.
Магдебург – дуже своєрідне місто Німеччини. В ньому відсутній історичний центр як такий (за винятком Ринкової Площі) у Другу світову війну місто дуже постраждало і його архітектурне обличчя почало формуватися з 1950-х років. Автобус висаджує мене на перетині двох центральних вулиць Отто фон Геріке та Ернста Рейтера.
Вулиця Рейтера – складає враження найбільш ошатної і доглянутої, на ній багато магазинів та невеличкий парк з фонтанами. Будинки -1950-х років, дуже схожі за ситем на будинки побудовані після війни в Києві на Хрещатику, але домінуючі кольори – білий і золотий. І звісно, немає засклених балконів та супутникових антен. По обидва боки перехрестя стоять два 8-поверхові житлові будинки-близнюка такого стилю. Ernest Reuter-Allee переходить в одноіменний міст, яке веде на інший берег річки Ельби. Ліворуч від мосту (набережна відсутня, схили дуже круті) знаходиться невеличкий парк (парки – дуже характерні для Магдебурга, це дуже зелени місто, більшість дерев – липи), в якому розміщена середньовічна Церква Св. Йоганна. А з іншого боку вулиці, через традиційну маленьку площу з традиційним фонтаном і великою статую оленя з золотим ланцюгом на шиї (не знаю, що він означає), знаходиться безпосередньо Історична Ратуша Магдебурга (побудована в 13 ст.). Ліворуч від Ратуші – велика скульптура лицаря Роланда (неодмінний атрибут міста, де діяло Магдебурзьке право) та відносна невелика скульптура «золотого вершника» на високому постаменті у загратованій клітці (хто зна, може й справді з золота).
Біля ратуші знаходиться Ринкова площа, але будинки, що її оточують, сучасні, хоча під старовину. Чому Ратушу називають історичною – тому що зліва від неї за маленькою площею знаходиться діюча міська Ратуша (будинок 19 ст.), в якому засідає мерія міста. Перед діючою Ратушею встановлено пам’ятник найвідомішому уродженцю Магдебурга – фізику Отто фон Геріке (знаменитий тим, що відкрив існування вакууму).
Знову переходжу на протилежну сторону вулиці Рейтера і мимо дуже оригінального і дуже довгого житлового будинку з хвилястим фасадом та мозаїковими панно на торцевих стінах (орієнтовно, 1980-ті роки)
вирушаю в район міста, в якому знаходять його 3 найвідоміші об’єкти, якіі вважаються можна сказати його візитними картками: Монастир Пресвятої Діви Марії (Kloster Unser Lieben Frauen), побудований у 10 ст., зараз в ньому знаходиться міський Музей художнього мистецтва; Магдебурзький Собор Святих Катерини та Маврикія, побудований у 1363 році, вважається найстарішим готичним Собором Німеччини, висота 101 м; Будинок «Зелена Цитадель», побудований у 2000 році знаменитим австрійським архітектором Ф.Хундертвассером.
Тут вже вельми людно, відпочивають як місцеві, так і туристи (в основному, з Південної Азії – орієнтовно Індії або прилеглих країн). На площі працюють модні останнім часом у Європі сухі фонтани. В принципі, дуже зручно, оскільки в місті безліч лип, а літо – саме період їх цвітіння, а тому міський асфальт від них просто липкий. Магдебург не є туристичним містом, не в останню чергу через відсутність аеропорта (хоча за європейськими мірками він не такий і малий – близько 300 тис. мешканців), але наявність у безпосередній близькості великих промислових та культурних центрів Берліна, Дрездена, Лейпціга (що мають на трьох 4 аеропорти, та ще будують п’ятий) зробила аеропорт Магдебурга недоцільним і відсунуло місто далеко вбік від туристичних маршрутів.
Отже, після огляду вказаних об’єктів, прямую до Хауптбанхофу. Для цього мені необхідно перетнути дві паралельні вулиці Брайтервег та вул. Геріке. На обох з них знаних пам’яток не спостерігається, в основному бізнес-центри (як повністю счасні, так і сучасні під старовину), або державні установи. Зрідка – житлові будинки. Єдине, що запам’яталось, – Церква Св. Себастьяна, навколо якого сад із екзотичних дерев. Фото одного з них додається (хто знає, як називається – підкажіть).
Ну ось нарешті на автовокзалі. Мій зворотній рейс FlixBus запізнився аж на 30 хвилин (не дивно, рейс відправлявся аж із Саарбрюккена). З міста виїзжали через район нові житлові масиви (будувалось явно в 1980-х), але виглдають як нові. Не знаю, завдяки чому – чи регулярно підфарбовують чи просто через більш екологічно чисте європейське пальне автомобілів на стінах не утворюється кіптява? На додачу на білих стінах будинках зображене величезні життєстверджуюче граффіті. До побачення, Магдебург!
Шлях пролягав спочатку безкрайніми полями з височеннимм вітрогенераторами, потім дуже довго їхали через ліс вже в сутінках, побачив вказівник на бальнеокурорт Бад-Безінг. Можливо, в наступні приїзду у Східну Німеччину протестую на собі.
Останній день подорожі. Після виселення з готелю прямую на добре знайомий автовокзал. Сьогодні переїзд в Лейпциг, звідки в мене зворотній рейс до Києва. Нажаль, за 2 місяці до подорожі FlixBus відмінив по будніх днях прямий автобус до аеропорту Лейпціга, залишивши лише автобуси до Лейпцігського Хауптбанхофу. Що ж, це здорожчало мою подорож на 5 євро (саме стільки коштує електричка від вокзалу до аерпорту), зате дало 2,5 години часу для поверхневого знайомства з центром Лейпціга.
Перше враження від Лейпцига – це дуже велике місто, тут є багато заможних мешканців та робочих місць, про що свідчать наявність китайських та в’єтнамських розкладок з речами (в Магдебургу такого не було). Весь історичний центр Лейпцига (зберігся досить добре) знаходться просто в межах кільця (Ring). Зважаючи на час, що був у моєму розпорядженні, я вирішив пройти центр наскрізь по Nikolaistrasse, а повернутись на привокзальну площу по Petersstrasse. Ви не повірите, але точкою розвороту мав стати супермаркет LiDL :-). Перші враження – центр міста по-справжньому середньовічний, новобудов мінімум, вулиці вузькі, пішохідні.
Але явний перебір з торговими точками, як з сувенірними, так і з бутіками. Чомусь забагато магазинів спортивного одягу та інвентарю. Найбільш відомі будівлі по Nikolaistrasse – Церква Св. Миколи, Старовинна Бібліотека Університету та безпосередньо сам Університет. Між іншим у наступному, поряд з Університетом будинку, знаходиться казино (і куди в міністерстві освіти дивляться :-)).
Звісно, йшов не по прямій, а відволікався на різні цікавинки на перпендикулярних вуличках. Однією з них став кафе-магазин чаю, побудований досить давно в індійському стилі. Псля відвідання LiDL, не зважаючи на страшенну спеку, все ж дійшов до Бюргплатц, де побачив надзвичайно старовинний квартал з Новою Ратушою, яку увінчувала величезна башта.
На зворотньому шляху пройшов повз Церкву Св. Фоми, Стару Біржу, та Музей у Старій Ратуші.
Два останні заклади знаходилися на торговій площі, яку продовжував торгівельний Пассаж (також старовинний). Вже на виході з центру розмістились у великі сучасні торгові центри з неодмінними для міст Німеччини Primark та Media Markt. І ось нарешті, знов виходжу на Привокзальну Площу, домінантою якоє є 29-поверхова будівля готелю Marriot.
Залізничні каси вокзалу на ремонті, тому досить легко купую квиток на електричку в автоматі. Електричка в аеропорт відправляється двічі на години, тривалість поїздки 14 хвилин. Мій рейс за розкладом відправляється в 14:45, в аеропорту вже в 13:07. На реєстрація перша несподіванка – рейс переноситься на 15:30. Нічого не підозрюючи, відвідав дьюті-фрі, потім прикордонники "закрили кордон" (поставили штамп у паспорт) і запустили всіх у накопичувач біля гейту. А тут на табло нова інфо – виліт вже о 16:05. З гейту вийти вже не можна, з благ цивілізації тільки WC та торговий автомат з єдиною ціною на все (вода, кока-кола, шоколадки, печиво, горішки – все по 3 євро). Безкоштовної води нам не надав аеропорт (хоча мав би), персонал аеропорту навпаки, при нас автомат ще більш завантажили продуктами… А тут новий час вильоту – 17:25. Цей час вже виявився остаточним, наш літак так приземлився в аеропорту Лейпцига о 17 рівно. В польоті нічого не нагнали і приземлились у Жулянах очікувано 20:40. Ще півтори години дороги – і я вдома. Емоції від східних регіонів Німеччини тільки позитивні.
2019 m. rugpjū č io 23 d. mano tuometiniame darbe buvo paskelbtas 1 valanda trumpesnis. Tai buvo labai sveikintina, nes po kelių valandų tą vakarą prasidė jo kelionė ! Taigi, baigusi darbo dieną , grį ž au namo, pavakarieniavau, susikroviau kuprinę , iš važ iavau į kelią ir į oro uostą ! Kadangi Wizzair reisas Kijevas-Berlynas iš vyko 06:10, o 92H naktinis troleibusas nebuvo ž inomas kaip ir pagal tvarkaraš tį dė l Š uliavskio tilto už darymo, paskutinius miesto troleibusų skrydž ius nusprę sta pasiekti rugpjū č io 23 d. Skaič iavimas iš principo pasirodė teisingas, bet troleibusas Nr. 9 baigė darbą anksč iau nei nustatyta valanda, ty nuo Solomianska aikš tė s iki oro uosto "Zhulyany" teko pasivaikš č ioti...
Taigi aš atvykau į oro uostą likus penkioms minutė ms iki vidurnakč io. Daugelis ž monių terminale nustebo, nors kitas skrydis (Kijevas – Barselona, Vuelingas) skrido tik 03:55.
Taip pat nustebino saugumo kontrolė s trū kumas prie į ė jimo į Zhulyan terminalą (prieš ingai nei Boryspilyje) ir daugybė ž monių , kurių abejotina iš vaizda maž ai kuo panaš ė jo į keliautojus. Bet jie sė dė jo ant (labai nepatogių ) sė dynių ž emomis atloš ais š alia nuolatinių keleivių . Registracija į mano skrydį prasidė jo apie 03.30 val. Atsiž velgiant į tai, kad 5 ir 10 minuč ių po mano iš vyko dar 2 ir 10 Wizzair skrydž ių , terminalas buvo labai sausakimš as.
Nusileidus laiku, lė ktuvas yra standartinis, bet su nauja tendencija – Wizz 2019 metų sezoną perė jo prie salono iš dė stymo su neatloš ianč iomis sė dynė mis. 2019 m. š ia oro linija skridau keturis kartus ir visos sė dynė s buvo tokio dizaino. Labai nepatogu. Į grafiką atsisė dome 07:20, siena praė jo gana greitai, nors visi keleiviai buvo priversti pateikti grį ž imo bilietą arba dokumentus iš vieš buč io (tikdavo elektroninis į laipinimas ir rezervacija).
Iš karto iš ė jus iš atvykimo salė s, už tikau automobilių nuomos punktą , kuriame galė jai gauti nemokamą vieš ojo transporto kortelę . Ir dar (už.1 eurą ) labai detalų miesto ž emė lapį , kuriame buvo metro stotys ir miesto traukiniai (nors ir toks ž emė lapis kaž kada nepadė jo pasiklysti, bet apie tuos vė liau). Kijeve knygynai Berlyne iš principo nepardavė Berlyno ž emė lapių , o internetinė s platformos siū lė Vokietijos sostinė s ž emė lapį visiš kai neadekvač iomis kainomis – nuo .120 UAH!
Iš terminalo dengtoje galerijoje (negalima nepastebė ti) pasiekiu miesto elektrinio traukinio (S-bahn) peroną . Kadangi planuoju visą dieną vaikš č ioti po Berlyną (visa viename vieš butyje – ne anksč iau kaip 15 val. ), nusprendž iu nusipirkti neribotą bilietą (A ir B zonos), kurio vertė.7, 20 E. Parduodama ir automate, ir kasoje po platformas.
Miesto traukinyje (mieli raudoni ir geltoni vagonai, forma labai panaš ū s į mū sų metro vagonus, kas neatsitiktinai – po 1945 m. beveik visi iš likę Berlyno metro automobiliai buvo eksportuojami į SSRS, kur buvo kuriamos kelios kartos metro riedmenys, dirbantys skirtingų miestų linijose), nepaisant ankstyvos savaitgalio valandos, keleivių buvo daug.
Iš pradž ių traukinys važ iavo pro privatų neaukš tą priemiesč io pastatą , kurį palaipsniui pakeitė paskutiniais VDR metais pastatyti aukš tybiniai gyvenamieji rajonai (traukinys į miestą į važ iavo iš rytų pusė s). Iš lipau Warschauer Strasse stotelė je, kadaise pramoninė je, dabar pož eminė je turistinė je Rytų Endo zonoje, netoli Š prė upė s. Iš karto prieš ais gelež inkelio stotį yra buvę s senas garsaus chemijos koncerno BASF pastatas (fotofilmų , vaizdo ir garso kaseč ių , diskelių ir kt. gamyba).
Aiš ku, kodė l jie už sidarė – pastarų jų.10-15 metų informacijos registravimo ir saugojimo priemonių gamyba pasiekė kokybiš kai naują lygį . Bet pirmame pastato aukš te (kaip Vokietijoje tradiciš kai buvusiems pramoniniams pastatams) yra prekybos tinklas LiDL: -). Taip pat yra U1 metro linijos galas (Warschauer Strasse), kuris yra už kelių š imtų metrų iki graž aus senojo tilto, kuris, mano nuomone, yra vienas graž iausių pastatų Berlyne, pastatytas iki XX a. Jis vadinamas Obermaubryukke, pastatytas 1896 m. , iš dalies sunaikintas 1945 m. , o vė liau atstatytas. Tiltas 2 pakopų , apatinis – motorizuotas, virš utinis – metro. Tilto atramų aukš tis leidž ia po juo plaukti upių laivai (tiek pramoginiai laivai, tiek krovininė s barž os).
Maž daug 1.5 km nuo tilto į pietus prieš tarauja istoriniam XXI amž iaus architektū ros paminklui.
- Amerikieč ių skulptoriaus Jonathano Borowskio aliumininė instaliacija „Molekuliniai ž monė s“ – tai trijų ž monių siluetai, iš sidė stę vienas kito atž vilgiu 60 laipsnių kampu ir perverti apvaliomis skylutė mis, o tai turė tų reikš ti, kad ž mogaus kū nai susideda iš molekulių . Skulptū ros montuojamos tiesiai upė s viduryje ant polių , jų aukš tis – 30 m, bendras svoris – 45 tonos.
Tiesiai už tilto, per buvusią pramoninę zoną į š iaurę palei Mulhemstrasse, praeis dar vienas Berlyno į ž ymybė , netgi galima sakyti, pastarų jų.58 metų simbolis – Berliner Mauer miestas tarp dviejų valstybių . East End yra labiausiai iš likusi jo dalis, kuri buvo paversta didž iuliu grafiti muziejumi ir tapo turistų traukos objektu.
Yra daug turistų , daugiausia iš Vidurio ir Pietryč ių Azijos, europieč iai akivaizdž iai turi tokių XX amž iaus istorijos akimirkų . jau neį domu.
Kartkartė mis palei sieną (o š io fragmento ilgis apie 1.8 km) atsiranda suvenyrų ir antikvariniai kioskai bei maketai, kuriuose š alia standartinio turistinio blizguč io (magnetų , puodelių , raš iklių , kepurė lių , atvirukų ) gali blykstelė ti senas ir nauji Berlyno simboliai – raudoni ir ž ali ž mogeliukai skrybė lė mis (bū tent Berlyne prie š viesoforų pirmą kartą atsirado ž monių siluetai, tapę judė jimo leidimo ir draudimo simboliais), taip pat visas sluoksnis antikvarinių daiktų iš komunistinė s praeities – antrosios pusė s kariniai drabuž iai ir kepurė s. ir į vairios karinė s atributikos. Net než inau, kam dabar tai gali bū ti į domu
Prieš ais seną ją , kitoje Mulhemstrasse gatvė s pusė je, pastatyta daug modernaus komercinio negyvenamojo nekilnojamojo turto (biurų , parodų aikš telių ), tarp kurių dominuojantį vaidmenį atlieka Mercedes Benz Arena (jų analogas mū sų sporto š akai). Rū mai).
Taip, pamaž u pasiekiu Ostbahnhof gelež inkelio stotį , kurioje stoja ne tik S-bahn traukiniai, bet ir tolimojo susisiekimo traukiniai, į skaitant Kijevą -Berlyną (iki 2013 m. ). Po stotimi, ž inoma, yra prekybos centras. Važ iuoju traukiniu 1 stotelė iki Aleksandro aikš tė s. Č ia prasideda miesto centras. Viduryje miesto esanč ioje aikš tė je yra dar vienas Berlyno simbolis – Berlyno televizijos bokš tas. Aikš tė gana sausakimš a, be metro ir traukinio susikerta keli tramvajų marš rutai. Aleksandras Platzas yra „Uranijos“ laikas – jis rodo laiką skirtingose laiko juostose.
Kitas mano pasivaikš č iojimo tikslas yra Muziejų sala.
Pė sč ių jų gatve Ratausstrasse, kuri dė l remonto iš dalies už tverta tvoromis, pasiekiu „Raudoną ją rotuš ę “ – dabartinę Berlyno rotuš ę . Pastatytas iš raudonų plytų.1859-1861 m. Stilius - Neorenesansinis, trijų aukš tų bokš tas yra 75 metrų aukš č io.
Netoli bokš to apatinė s pakopos odinių kampų yra dvi miesto simbolių – rudų jų lokių – skulptū ros. Ant bokš to stiebo iš skleista Berlyno vė liava – baltame fone su dviem ž aliomis juostelė mis virš uje ir apač ioje taip pat, ž inoma, rudasis lokys. Dar vienas į domus faktas apie Rotuš ę : 1960-1980 metais vakarų berlynieč iai Rotuš ę vadino raudona ne tik dė l jos pač ios, bet ir dė l joje dirbusių jų spalvos – miestelyje susirinko komunistinio Berlyno rotuš ė . Salė : -)
Ž inoma, pė sč ių jų gatvė je yra daug kavinių ir parduotuvių.
Tarp jų – iš vydę s gerokai už mirš tą „Normą “ (Vokietijoje lankausi gana daž nai, bet š io tinklo parduotuvių yra ne kiekviename, net dideliame mieste). Tinklo vizitinė kortelė - vaisių ir uogų uogienių miš iniai - vis dar į traukta į asortimentą , kainos - 2015 metų lygiu - 0.99 euro už.0, 25 kg. Gaila, kad š ioje kelionė je buvau tik su rankiniu bagaž u.
Pravaž iavę s nedidelį parkelį su vaizdu į Marx-Engels-Platz su paminklu atitinkamoms istorinė ms asmenybė ms, iš einu plač ia Karl-Libknecht-Strasse. Š iuo metu vyks nedidelis retų , miniatiū rinių ir labai atmosferinių „Trabant“ markė s automobilių , kurie 1960–1980 metais buvo vienas iš VDR simbolių , paradas. Karlo Liebknechto gatvė pavirs to paties pavadinimo miestu, vedanč iu į Muziejų salą . Bet vis tiek ant tilto, ž iū rint į deš inę , mano dė mesį patraukė labai keista konstrukcija (ž r. nuotrauką ž emiau).
Kas gali suž inoti apie š į pastatą su ryš kiu kupolu? Man asmeniš kai ji priminė meč etę.
Dominuojantis salos pastatas yra Berlyno katedra (Vokietijoje visos katedros bet kuriame mieste vadinamos Domu). Š ventykla stebina savo monumentalumu ir didybe, nors dalis jos pagrindinio fasado yra pastoliuose. Sala itin sausakimš a, daug turistinių autobusų , į skaitant
su ukrainietiš kais numeriais. Muziejų saloje yra keturi muziejai, ty Berlyno muziejus, Senoji nacionalinė galerija, Pergamo muziejus ir Bodė s muziejus. Prieš ais Berlyno muziejų yra didelė veja ir graž us fontanas.
Muziejai nebuvo mano planų dalis, o prie į ė jimo buvo ilgos eilė s. Salą taip pat palieku gatvė je. K. Liebknechtas per Rū mų tiltą , kuris už Rū mų aikš tė s nuves į Unter der Linden bulvarą.
O Valdovų rū mų aikš tė je – nemaž as „antikvarinis turgus“, kuris iš tikrų jų yra komunistinio laikotarpio kalbų „blusų turgus“. Į pietus nuo Rū mų aikš tė s yra Š ventykla su labai neį prastu ž aliu kupolu – tai buvo Š v. Jadvygos baž nyč ia.
Taigi, einu bulvaru „Under the Lindens“ (taip verč iamas jo pavadinimas), gatvė plati ir nepaprastai tiesi, kad esantys bū simuose Brandenburgo vartuose (1.5 km ilgio bulvaras) matosi labai aiš kiai. Nevaikš č iokite metro po bulvaru, jis statomas, tač iau dė l tam tikrų grunto ypatybių po bulvaru (neoficialiomis ž iniomis, po Unter der Linden buvo Antrojo pasaulinio karo slaptų tunelių sistema) klojo metro. yra sunku.
Maž daug viduryje kelio yra Bebel aikš tė , kurios abiejose pusė se yra Humboldto universiteto pastatai.
Kitas posū kis po Bebel Platz yra Friedrichstraß e, kuri veda į Ž andarmerijos aikš tę , kur yra dvi labai panaš ios, beveik identiš kos katedros – vokieč ių ir prancū zų . O tarp jų – Koncertų salė s pastatas (buvę s Dramos teatras).
Prieš ais pastatą iš kiliam vokieč ių dramaturgui F. Š ileriui pastatytas paminklas.
Gendarmenmarkt yra reikš minga turistų lankoma vieta – palei aikš tė s perimetrą ir aplinkinė se gatvė se gausu restoranų , brangių vieš buč ių , suvenyrų parduotuvių . Č ia turistams siū loma pasivaž inė ti keistomis transporto rū š imis: arklių traukiamais vež imais, senu automobiliu su stipininiais ratais (toks automobilis iš karto po iš radimo dar buvo vadinamas „neį galio vež imė liu“).
Grį ž tu į Unter den Linden.
Į likusią Brandenburgo vartų atkarpą mano dė mesį patraukė dar dvi į staigos – parduotuvė Ampelmä nnchen (maniau minė ti š viesoforo vyrai) ir kavinė „Digilateria“. Kavinė dekoruota Microsoft stiliumi, ant kiekvieno stalo sumontuoti planš etiniai kompiuteriai. Č ia yra Brandenburgo vartai.
Paskutiniai kvartalai abiejose pusė se yra beveik vien skirtingų š alių ambasados ir brangū s vieš buč iai. Prie pat Vartų ruoš iamos didelė s dvirač ių lenktynė s. Keista, kad visi subrendę baikeriai (45-55 m. ir net vyresni), visai ne jauni.
Už vartų grį ž tu į Reichstagą . Aiš ku, kreipiausi atitinkamoje aikš telė je dė l ekskursijos po statybvietę ar bent jau pakilimo į kupolą , bet man buvo atsisakyta: – Na, apsiribokime iš oriniu kraš tovaizdž iu.
Prieš ais Reistago pastatą (ir, kaip ž inome, Vokietijos parlamentą – Bundestago) – tradicinė ž alia veja ir fontanų kompleksas (kas ypač malonu anais laikais tvyranč iame 35 laipsnių karš tyje).
Toliau, š alia to paties pavadinimo metro stoties ir administracinių pastatų komplekso, iš kurių vieną visiš kai už ima Vokietijos kanclerė s (ministrė s pirmininkė s) Angelos Merkel...
tiesiai į upė s krantą . Purkš ti. Pakrantė je yra dirbtinio poilsio zona, keli š imtai sulankstomų kė dž ių , daug kavinių , groja muzika – trumpai tariant, vietiniai ilsisi. Upe į abi puses kas 5-10 minuč ių plaukia dideli laivai su atvirais virš utiniais deniais, pilnai už pildytais keleivių . Iš promenados atsiveria puikū s vaizdai į modernią Berlyno centrinę stotį ir kelis modernius parodų centrus.
>
Kita vieta, kurią norė č iau aplankyti, yra Potsdamo aikš tė . Iš Reystag galima patekti į metro, bet kadangi nė ra tiesioginė s linijos, su persė dimais labai ilgai, nusprendž iu pasivaikš č ioti, juolab kad tai suteikia galimybę pamatyti dar vieną į domią vietą Berlyne - didž iulį Tiergarten. Parkas.
Oficialus į ė jimas į parką jau už darytas - parko teritorija palei perimetrą aptverta tinkline tvora, tač iau patyrusiam turistui nė ra sustoti pravaž iuoti pro vasaros kavinė s terasą : -). Tiergarteną kerta Birž elio 17-osios važ iuojamoji dalis su pė sč ių jų perė jomis, o pats parkas toks didž iulis, kad jo teritorijoje yra į sikū rę s Berlyno zoologijos sodas (už ima tik apie 20 proc. teritorijos).
Pakeliui už suksiu į ReWe tinklo parduotuvę pasipildyti vandens atsargų rytojaus į temptai dienai (rytoj sekmadienis, o sekmadieniais Vokietijos prekybos tinklai turi tradiciją nedirbti).
Gatvė je jau beveik septinta valanda, laikas registruotis vieš butyje, bet pakeliui noriu sustoti garsiojoje Kurfü rstendamm parduotuvių gatvė je. Pravaž iavę s dar vieną Berlyno sienos fragmentą , neriu į Berlyno metro lū š nynus, kad patekč iau į U3 stotį ir eič iau norima kryptimi.
Po 20 minuč ių pasiž valgymo U3 ž enklais ir keletu vietinių gyventojų patarimų tampa aiš ku, kad š ios linijos traukiniai č ia tiesiog nesustoja, o ž enklai tiesiog veda ž mones ratu! Pagaliau pamatau gudrų ž enklą , rodantį į kalną , kitą - prieš ingoje gatvė s pusė je, be kitos stoties pavadinimo man reikia krypties ir atstumo iki jos per du š imtus metrų . Na, toliau paž aiskime už duotį.
Be to, paž velkime į kitą Berlyno sritį , kuri turi visus nestandartinius pož ymius.
Stotis, kurios man reikė jo, vadinosi „Mendelssohn-Bartoldy“ ir buvo to paties pavadinimo gatvė je. Jis buvo pavadintas, kaip galė jote atspė ti, to paties Mendelsono, kuris paraš ė vestuvių marš ą (pasirodė , kad jis buvo berlynietis), vardu, o Bartholdi buvo jo ž monos pavardė , o po vedybų jie priė mė tokį bendrą vardą . Gatvė buvo kaip bulvaras moderni plati erdvė poilsiui, net ne bulvaras, o visas parkas.
Abiejose jo pusė se, ž inoma, buvo kelių eismo juostų važ iuojamoji dalis. Abiejose pusė se gyvenamieji namai buvo modernū s 10-14 aukš tų , bet be standartinio niū raus bjaurumo. Kiekvienas iš namų turė jo tam tikrą architektū rinę detalę : arba pasvirusios plokš tumos pavidalo sieną , arba dalį skaidraus fasado virš į ė jimo ir pan. Tač iau juos vienijo vertikalū s sodai bendruose balkonuose ir terasose.
>
Bet dirbtinuose kiemuose auga kelios didelė s puš ys, vos už kelių metrų nuo langų (kaip jos iš gyveno statybas – paslaptis, tokiu atveju tikrai nukirstume).
Tuo tarpu aš nepastebimai artė ju prie į ė jimo į nurodytą metro stotį . Jis yra pirmame didelio modernaus vieš buč io aukš te.
(Jū s manote, kad nustebau – visai ne, mes taip pat turime į ė jimą prie metro per pirmą namo aukš tą – „Auksiniai vartai“, „Sutarties aikš tė “, „Khreschatyk“). Ramiai į einu pro duris į vestibiulį , tikė damasis pamatyti eskalatorių ar laiptus, vedanč ius ž emyn. Kaip gali nebū ti! Eskalatorius driekiasi aukš tyn, į antro ar treč io aukš to plotą ! Są ž iningai, š iek tiek sutrikę s – metro namo viduje? Tač iau realybė pasirodė dar į domesnė – eskalatorius per namą nukeliau tiesiai į viaduką .
Metro nutiestas už namų , beveik iki jų sienų.10-15 metrų aukš tyje. Stotis š iuolaikiš ka, statyta ne seniau nei prieš.10-15 metų (turbū t tokio pat amž iaus kaip ir anksč iau apraš ytas gyvenamasis rajonas), dekoruota daug stiklo ir metalo, ant grindų plytelių kaip iš klotos prekybos centruose.
O š tai traukinys - irgi gana modernus, tvirtos konstrukcijos, galima persė sti tarp vagonų , bet man kiek ankš ta, nors keleivių nedaug. Pasirinkite tik vieną stotelę , tada persė skite Gleisdreieck stotyje.
Laiptai vė l veda į kalną , U2 linija taip pat važ iuos per viaduką , bet aukš č iau. Gleisdreieck stotis aiš ku senesnė , visos konstrukcijos iš metalinių kniedž ių (t. y. pastatytos XX a. pirmame treč dalyje), vagonai irgi senų versijų , o traukiniai labai trumpi - tik 4 vagonai, bet peronas yra maž daug treč daliu ilgiau.
Platformos grindys dengtos asfaltu. Kontrastas su U3 linija yra labai ryš kus.
Kol laukiu traukinio, ž iū riu į mane supanč ius peizaž us.
Prieš ais mane yra didž iulė pievelė , vadinama „Mendelssohn-Bartoldy Park“: gė lynai su dirbtiniu smė liu (vaikams), suolai ir stalai po palapinė mis (suaugusiesiems), mini futbolo aikš telė s ir teniso kortai (visiems). Ir aplink neriboto amž iaus 5-6 aukš tų gyvenamų jų namų kvartalai. Č ia tikras ne turistinis Berlynas!
Traukinys atvyksta. Aš einu. Č ia aš padariau klaidą savo logistikoje (turbū t, tač iau pradė jo rodyti nuovargio ž enklus): vietoj stoties "Kurfurstendamm" nuvaž iavo į "Kurfurstenstrasse". Nekartok mano klaidos! Juk š ios gatvė s ne susikerta, o eina beveik lygiagreč iai, o pereiti iš vienos į kitą nė ra taip paprasta! Taigi iš ė jau į Kurfü rstenstrasse.
Vietovė eilinė , beveik apleista, be paminklų , galima sakyti "mieganti", iš skyrus į vairaus amž iaus namus (bet daž niausiai 1950-1960 m. ) Nieko nepastebė ta, net parduotuvių . Aš judu tam tikra kryptimi.
Galiausiai praskriejo kaž kas panaš aus į kulto pastatą , nenustač ius religijos, bet š alia esanč io kontingento – daugiausia Centrinė s Amerikos iš vaizdos ž monių . Kelis kartus mač iau „seniausios profesijos“ atstovus stovinč ius prie brangių automobilių ir kvieč ianč ius praeivius. Tikriausiai, arba nuvež ti į „slaptus butus“.
Mano kelias eina į vakarus, ty nuo centro. Kartkartė mis daugiaaukš č ius pastatus iš abiejų pusių pakeič ia elegantiš ki vieno ir dviejų aukš tų kotedž ai, kurių turto lygis subjektyviai virš ija vidutinį.
Prisimenu vieną.6 aukš tų gyvenamą jį namą , kurio gyventojai, matyt, gyvena kolektyvinio saugumo principu - ant fasado nuo pirmo iki paskutinio aukš to yra gelež iniai strypai, neleidž iantys iš gatvė s neleistinai patekti į balkonus.
Ž inoma, odinio balkono langų lygyje prie grotelių yra iš vidurio už sidarantis „butas“, leidž iantis gyventojams, pavyzdž iui, grož ė tis kraš tovaizdž iu. Tik viena smulkmena – bet ji suteikia daug informacijos apie zonos saugumą...
Už kelių metrų yra didelis 12 aukš tų kelių į ė jimų gyvenamų jų namų kompleksas (negalvojant, kad toks daugiaaukš tis gyvenamasis namas bū dingas Vakarų Vokietijai) ir keli dideli modernū s vieš buč iai. Kontrastas kiekviename ž ingsnyje. Pagaliau randu tinkamą „Sausio“ gatvę – Ansbacher strasse.
Bū tent č ia 2006 metais pirmą kartą pamač iau Berlyną . Bū tent tada gimė memas „Sveiki, sportbač iai“, dabar jau už mirš tas.
Na, pagaliau aš esu Kurfü rstendamm gatvė je – universalinių parduotuvių ir prekybos centrų gatvė se (tiksliau, bulvaruose). Jau pač ioje pradž ioje matau vieną iš dviejų gatvė s simbolių – monumentalią.7 aukš tų universalinę parduotuvę „KaDeWe“. Netoliese yra daug maž esnių prekybos centrų , o tarp iš kabų daž nai galima rasti kiniš kų prekių ž enklų – tiek drabuž ių , tiek elektronikos. Didž ioji dauguma namų yra modernū s, maž daug 1970 m. Palyginimui: „KaDeWe“ ( Kaufhaus des Westens – Vakarų universalinė parduotuvė ) buvo pastatyta 1907 m. 1943 metais parduotuvė buvo iš dalies sunaikinta, tač iau 1950 metų liepos 3 dieną.18 000 berlynieč ių š ventė jos darbo atnaujinimą .
Kita gatvė s atrakcija yra Kaizerio Vilhelmo memorialinė baž nyč ia. Per Antrą jį pasaulinį karą baž nyč ia patyrė didelių nuostolių , iš tikrų jų iš liko tik dalis sienų ir kupolo. Po karo nusprę sta jo nestatyti, o š alia pastatyta moderni baž nyč ia.
Jau vė lu, aš einu į siregistruoti į vieš butį . Pakeliui į stotį pastebiu labai neį prastą fontaną Vittenberg-Platz, iš visų pusių apsuptą skulptū rinių nuogų ž monių grupių . Tai atrodo gana siaubingai, bet vis tiek yra toli nuo Vigellan parko Osle. Než inoma, ką autorius norė jo pasakyti.
Man artimiausia U2 stotis toje pač ioje linijoje yra Vittenberg-Platz. Važ iuokite į Kaiser-Platz. Visos stotys labai senos ir autentiš kos, yra ir pož eminių , ir antž eminių.
Ant sienų - plytelių mozaika, pieš inių turinys atitinka rajono temą (zoologijos sodas, federaliniai archyvai, Berlyno radijas). Kaip paaiš kė jo, tai seniausia Berlyno metro atkarpa (pastatyta 1902–1908 m.! ). Beje, fotografuotis niekas nedraudž ia.
Iš vykstu į Kaiser-Platz po 15 minuč ių . Tai Berlyno pakraš tys, š alia ž iedinio kelio, o už jo – priemiesč io kurortinė zona su ež erais.
Pagrindinė s vietos: Berlin-Mitte parodų centras, Berlin-Funkturm radijo bokš tas ir Berlin-ZOB centrinė autobusų stotis. Vieš butis, kurį už sisakiau, vadinasi „Pension am Funkturm“, jame yra keli kombinuoti ir perstatyti apartamentai antrame gyvenamojo namo aukš te. Pasiė mė akciją , 95 eurai už.2 nakvynes su pusryč iais. Nepatiko: sausakimš a, triukš minga (be garso izoliacijos), vidutiniš ki pusryč iai, nedraugiš kas personalas. Pusryč iams nebuvo nei vaisių , nei darž ovių (vasara! ) Ar karš tų patiekalų . Vienintelis teoriš kai karš tas dalykas – virti kiauš iniai – buvo patiekiamas visiš kai š altas.
Bet paskutinę dieną iš keldinimo metu aš , registratū roje nieko nerasdama, nuė jau į techninę salę , kur pietavo vieš buč io darbuotojai. Ant stalo buvo daug š viež ių darž ovių . Be komentarų .
Taigi po pusryč ių nuė jau į autobusų stotį (tiesiog prieš ais vieš butį , tereikia pereiti tiltą , 7 minutė s pė sč iomis).
Vasarą Magdeburge buvo vykdomi stambaus masto kelio darbai, todė l vieš ojo transporto marš rutai buvo labai pakeisti. Š tai kodė l man reikalingas tramvajus Nr. 10 važ iavo dviem sulauž ytais ž iedais ir buvo sujungtas laikinu autobusu. Bilieto kaina į vieną pusę buvo 1.40 euro. Bilietų pirkimas Magdeburgo stoties informacijos centre.
Tramvajus nuvež ė mane į galutinę stotelę Barleber See (didelių prekybos centrų zona, tradiciš kai už daryta sekmadieniais). Tada reikia eiti keliu palei š aligatvį , o š alia smė lio karjero sukti į deš inę (orientyras - pramoniniai ekskavatoriai, nepastebė ti neį manoma).
Ž inoma, buvo ir kitas bū das pasiekti vandens tiltą - autobusas Nr. 704 į Hohenwarte kaimą , tač iau savaitgaliais jis važ iuoja labai retai ir jo tvarkaraš tis man netiko. Pasukę eikite tiesiai prie kanalo. Jis skirtas supaprastinti ir sumaž inti ryš į tarp p.
Elbė ir Vidurio Vokietijos kanalas, jungiantis Berlyno uostus ir pramoninio Reino-Rū ro regiono uostus, pastatė š į inž inerinė s minties stebuklą .
Faktas yra tas, kad š ioje vietoje dė l nelygaus reljefo yra aukš č io skirtumas, kurį iš lyginti krovininiai laivai (barž os) turė jo apeiti ilgą aplinkkelį . Akveduko vandens tiltas kartu su Rotensee vartais gerokai sutrumpino marš rutą ir sutaupė valandą bei pinigus. Tilto ilgis virš.900 m, iš kurių apie 300 eina per vandenį , vandens kelio plotis – 34 metrai, gylis – 4.25 metro. Jo statybos darbai truko 1998–2003 m. Jo statybai prireikė.24 tū kstanč ių tonų plieno.
>
Ž inoma, palei tiltą yra pė sč ių jų takai, o po tiltu yra tuneliai keleiviams vež ti.
Be barž ų , tiltu kursuoja pramoginiai kateriai iš Magdeburgo (kelionė s kaina 14.50 euro). Nedidelis kaimelis (su vieš buč iu ir kavine) yra už.500 metrų , nepasiekus tilto, kuriame yra objekto statybos muziejus. Nuo tramvajaus stotelė s iki tilto ė jau apie valandą (atstumas pagal pojū č ius apie 3 km), atgal - greič iau, nes kelią jau ž inau. Daugelis vietinių tiltą pasiekė dvirač iais, o š alia vartų yra į rengta automobilių stovė jimo aikš telė , kurioje tą dien stovė jo daug mobilių furgonų ir priekabų . Kitoje tilto pusė je (nuo Hohenwarte kaimo) taip pat yra vieš butis su restoranu, taip pat keletas namelių su stalais ir suolais poilsiui.
jpg "stilius =" aukš tis: 533 pikseliai; plotis: 800 piks. "> />
Reuters gatvė – sukuria elegantiš kiausios ir iš puoselė tos į spū dį , joje daug parduotuvių ir nedidelis parkas su fontanais.
Š eš tojo deš imtmeč io namai, savo sistema labai panaš ū s į namus, pastatytus po karo Kijeve prie Khreshchatyk, tač iau dominuoja baltos ir auksinė s spalvos. Ir, ž inoma, nė ra į stiklintų balkonų ir palydovinių antenų . Abiejose sankryž os pusė se iš kils du tokio stiliaus 8 aukš tų namai dvyniai. Ernestas Reuter-Allee persikels prie to paties pavadinimo tilto, vedanč io į kitą Elbė s upė s pusę . Į kairę nuo tilto (be pylimo, labai statū s š laitai) yra nedidelis parkas (parkai – labai bū dinga Magdeburgui, tai labai ž alias miestas, dauguma medž ių – liepų ), kuriame yra viduramž ių Š v. Jonas.
Kitoje gatvė s pusė je, per tradicinę nedidelę aikš tę su tradiciniu fontanu ir didele elnio statula su auksine grandinė le ant kaklo (než inau, ką tai reiš kia), yra istorinė Magdeburgo rotuš ė (pastatyta m. XIII amž iuje).
Rotuš ė s kairė je yra didelė riterio Rolando skulptū ra (esminis miesto, kuriame veikė Magdeburgo teisė ) skulptū ra ir palyginti nedidelė „auksinio raitelio“ skulptū ra ant aukš to pjedestalo grotuotame narve (kas ž ino, gal tikrai auksinis).
/>
Prie rotuš ė s yra Turgaus aikš tė , bet aplinkiniai namai modernū s, nors ir senamadiš ki. Kodė l Rotuš ė vadinama istorine – juk kairė je nuo jos nedidelė je aikš tė je yra dabartinė Rotuš ė (XIX a. pastatas), kurioje yra rotuš ė . Prieš ais dabartinę Rotuš ę pastatytas paminklas ž ymiausiam Magdeburgo gyventojui, fizikui Otto von Guericke'ui (garsė jusiam vakuumo egzistavimo atradimu).
Ant abiejų nė ra ž inomų paminklų , daugiausia verslo centrų (ir visiš kai modernių , ir modernių antikvarinių daiktų ), ar valstybinių į staigų . Retkarč iais – gyvenamieji pastatai. Vienintelis dalykas, kuris buvo prisimintas - Š v.
Sebastianas, apsuptas egzotiš kų medž ių sodo. Pridedama vieno iš jų nuotrauka (kas ž ino, kaip vadinasi – pasakyk).
/>
/>
Na, pagaliau autobusų stotyje. Mano grį ž tantis FlixBus skrydis vė lavo net 30 minuč ių (nenuostabu, kad skrydis iš vyko iš Sarbriukeno). Nauji gyvenamieji kvartalai paliko miestą (matyt, statyti devintajame deš imtmetyje), bet atrodo kaip nauji. Než inau kodė l - ar reguliariai daž omas, ar tiesiog dė l š varesnio europietiš ko automobilių kuro ant sienų nesusidaro suodž iai? Be to, ant baltų namų sienų pavaizduoti didž iuliai gyvybę patvirtinantys grafič iai. Iki pasimatymo, Magdeburgai!
/>
Kelias iš pradž ių ė jo begaliniais laukais su aukš tomis vė jo turbinomis, paskui ilgai važ iavo miš ku sutemus, pamatę s ž enklą į Bad Basing kurortinį kurortą.
Gali bū ti, kad artimiausiuose vizituose į Rytų Vokietiją protestuosiu pats sau.
Paskutinė kelionė s diena. Iš siregistravę eikite tiesiai į gerai ž inomą autobusų stotį . Š iandien persikė liau į Leipcigą , iš kurio turiu skrydį atgal į Kijevą . Deja, likus 2 mė nesiams iki kelionė s, FlixBus atš aukė tiesioginį autobusą į Leipcigo oro uostą darbo dienomis, palikdamas tik autobusus iki Leipcigo Hauptbahnhof. Na, tai mano kelionę pabrangino 5 eurais (tiek kainuoja traukinys nuo stoties iki oro uosto), bet pavirš utiniš kai paž inč iai su Leipcigo centru davė.2, 5 valandos.
Pirmasis į spū dis apie Leipcigą yra labai didelis miestas, jame yra daug turtingų gyventojų ir daug darbo vietų , ką rodo kinų ir vietnamieč ių kalbos iš dė stymai (Magdeburge to nebuvo). Visas istorinis Leipcigo centras (gerai iš silaikę s) yra tiesiog ž iede (Ring).
Viena iš jų buvo kavinė -arbatinė , seniai pastatyta indiš ku stiliumi. Apsilankę s LiDL, nepaisant baisaus karš č io, vis tiek pasiekiau Burgplatz, kur pamač iau itin seną kvartalą su Naują ja Rotuš e, kurią vainikavo didž iulis bokš tas.
/>
Grį ž damas jis pravaž iavo Š v. Tomo baž nyč ią , Seną ją birž ą ir muziejų prie senosios rotuš ė s.
/>
Paskutinė s dvi į staigos buvo į sikū rusios prekybos zonoje, kurią tę sė Prekybos pasaž as (taip pat senovinis). Jau prie iš važ iavimo iš centro yra š alia didelių modernių prekybos centrų su svarbiais Vokietijos miestams Primark ir Media Markt.
Ir galiausiai vė l iš einu į Stoties aikš tę , kurioje dominuoja 29 aukš tų vieš buč io „Marriot“ pastatas.
/>
Gelež inkelio bilietų kasos remontuojamos, todė l traukinio bilietą nusipirkti automate lengva.
Traukinys į oro uostą vyksta du kartus per valandą , kelionė s trukmė – 14 minuč ių . Mano planuotas skrydis iš vyksta 14:45, oro uoste 13:07. Pirmas siurprizas registruojantis – skrydis bus nukeltas į.15:30. Nieko neį tarę , apsilankę neapmuitinamoje vietoje, pasienieč iai „už darė sieną “ (į dė jo antspaudą pase) ir visus paleido į pavarą prie vartų . O š tai š vieslentė je nauja info – iš vykimas 16:05. Nebegalima iš eiti už vartų , tik WC ir automatas su viena kaina už viską (vanduo, Coca-Cola, š okoladai, sausainiai, rieš utai - viskas po 3 eurus).
Nemokamo vandens mums nepateikė oro uostas (nors turė tų ), oro uosto darbuotojai prieš ingai, pas mus aparatas dar labiau prikrautas produktų...Ir š tai naujas iš vykimo laikas - 17:25. Š i valanda jau buvo likusi, mū sų lė ktuvas Leipcigo oro uoste nusileido tiksliai 17 val. Skrydž io jie nespė jo ir 20:40 nusileido Ž ulyanuose. Dar pusantros valandos kelio – ir aš namie.
Emocijos iš rytinių Vokietijos regionų – tik teigiamos.
