У липні цього року ми з сестрою та доньками відпочивали у Верховині. Після довгих пошуків в Інтернет ми все-таки обрали садибу «Тайстра» для проживання і не пошкодували про це. Вельми вдячні господарям пані Олі та її чоловікові за теплий, щирий прийом та чудові умови проживання (і все це за досить прийнятною ціною!) Мальовничі краєвиди, якими оточена садиба, милували око, а чисте, п’янке гірське повітря додавало бадьорості.
Завдяки місцевому гіду Кобилюку Василю Олексійовичу, ми зійшли на Говерлу і тепер можемо пишатися собою, оскільки підкорили першу в житті вершину (сподіваємось, не останню!) Гірські краєвиди, що відкрились перед нами, - просто дивина і невимовна краса! Спуск виявився не тільки важким, а й екстремальним. Проте, наші зусилля не були марними, адже ми побачили, як з маленького потічка із кришталево прозорою і приємною на смак водою, починається річка Прут, що бурхливим, гучним водоспадом спускається по скелях серед гір до самого низу. Вся ця мандрівка супроводжувалася легендами, цікавими історичними, географічними фактами та гуцульськими оповідками у виконанні нашого неперевершеного гіда пана Василя (за що ми надзвичайно йому вдячні!)
Наступного дня ми вирушили на полонину, де на власні очі бачили, як у гуцульській колибі готується сир, бринза, а також газда Андрій зварив для нас справжній гуцульський бануш, який ми смакували, сидячи за столом серед гір на полонині (романтика!) Ще ми піднімались на вершину гори Ротило, бачили комори Довбуша, а на завершення пан Василь привів нас на чорничну галявину, де ми досхочу наїлись ягід.
У Верховині ми відвідали музей-садибу фільму «Тіні забутих предків», де екскурсовод пані Галина дуже захопливо розповіла історію самої садиби та про зйомки кінокартини.
Ще одне місце, у якому варто побувати, - музей народних інструментів Романа Кумлика. Це людина-оркестр, людина-свято! Він не просто вміє грати на кожному своєму інструменті, а ще й розповідає історію їх виникнення, супроводжуючи це дотепними байками, анекдотами тощо. Година веселої екскурсії минула наче 5 хвилин.
Стосовно харчування. Щоб не обтяжувати пані Ольгу, ми вирішили харчуватись самостійно. Готувати власноруч не хотілось, оскільки ми ж на відпочинку! Закладів харчування у Верховині, нажаль, обмаль. Колиба «Водограй Карпат» неприємно вразила несмачними наїдками, ресторан «Україночка» відзначився непрофесійним обслуговуванням, а у садибі «Повниця» нас взагалі проігнорували, не відчинивши дверей у котрі ми дзвонили кілька разів.
А ось ресторан «Світлиця», що знаходиться у центрі селища, нас порадував як гостинністю й привітністю, так і смачними стравами. Ціни там досить прийнятні: за комплексний обід на 4-х осіб ми платили в середньому 140 грн. До речі, офіціанткам Лесі та Любі окремо дякуємо за обслуговування!
Наступного року плануємо знову завітати до колиски гуцульщини Верховини!
Ліза, Віка – Київ
Люда, Іра – Полтава
Š ių metų liepą su seserimi ir dukra atostogavome Verchovynoje. Po ilgų paieš kų internete vis tiek pasirinkome dvarą „Tystra“ gyvenimui ir nepasigailė jome. Esame labai dė kingi ponios Oli š eimininkams ir jos vyrui už š iltą , nuoš irdų priė mimą ir puikias gyvenimo są lygas (ir visa tai už labai priimtiną kainą! )
Vietinio gido Kobyliuko Vasylio Oleksijovyč iaus dė ka į kopė me į Hoverlą ir dabar galime savimi didž iuotis, nes į veikė me pirmą ją gyvenimo virš ū nę (tikiuosi, ne paskutinę! ) Nusileidimas buvo ne tik sunkus, bet ir ekstremalus.
Tač iau mū sų pastangos nenuė jo veltui, mat matė me, kaip Pruto upė prasideda nuo nedidelio upelio su kriš tolo skaidrumo ir malonaus skonio vandeniu, kuris audringu, garsiu kriokliu ant uolų tarp kalnų leidž iasi į dugną . Visa š i kelionė buvo lydima legendų , į domių istorinių , geografinių faktų ir husulų istorijų , kurias atliko mū sų nepralenkiamas gidas ponas Vasyl (už ką esame jam be galo dė kingi! )
Kitą dieną nuvaž iavome į kalnų pievą , kur savo akimis matė me, kaip Hutsulių trobelė je ruoš iamas sū ris, brynza, o taip pat š eimininkas Andrius iš virė mums tikrą husulų banuš ą , kuriuo mė gavomė s susė dę prie stalo tarp kalnai kalnų pievoje (romantika! ) už kopė me į Rotilo kalno virš ū nę , pamatė me Dovbusho tvartus, o pabaigoje ponas Vasylis nuvedė į mė lynių pievą , kur iki soties prisivalgė me uogų.
Verchovynoje aplankė me filmo „Pamirš tų protė vių š eš ė liai“ muziejų -dvarą , kuriame gidė ponia Halyna labai ž avingai pasakojo paties dvaro istoriją ir filmo filmavimą.
Dar viena verta aplankyti – Romos Kumlyko liaudies instrumentų muziejus. Tai vyro orkestras, vyro š ventė ! Jis ne tik moka groti kiekvienu savo instrumentu, bet ir pasakoja jų atsiradimo istoriją , lydimas š maikš č ių pasakė č ių , anekdotų ir kt. Smagios kelionė s valanda prabė go kaip 5 minutė s.
Kalbant apie mitybą . Kad neapsunkintume ponios Olgos, nusprendė me valgyti patys. Nenorė jau gaminti pati, nes mes atostogaujame! Deja, Verchovynoje maž ai maitinimo į staigų . Trobelė „Vodogray Karpaty“ buvo suž avė ta blogo skonio, restoranas „Ukrainoč ka“ pasiž ymė jo neprofesionaliu aptarnavimu, o dvare „Povnitsa“ buvome ignoruojami, neatidarius durų , prie kurių skambinome kelis kartus.
Tač iau kaimo centre esantis restoranas „Svitlytsia“ mus nudž iugino svetingumu ir draugiš kumu, skaniu maistu. Kainos ten gana priimtinos: už kompleksinius pietus 4 asmenims mokė jome vidutiniš kai 140 UAH. Beje, ač iū padavė joms Lesya ir Lyuba už aptarnavimą!
Kitais metais vė l planuojame aplankyti Hutsul Verkhovyna vairą!
Lisa, Vika – Kijevas
Luda, Ira – Poltava
