Головну туристичну атракцію міста, замок Паланок, видно вже за кілька кілометрів до Мукачева. За фундамент-постамент йому править 68-метровий згаслий вулкан. Місто десь там, внизу, а форпост відкритий всім поглядам і вітрам, і лише за спиною, на півночі, піднімаються вулканічні Карпати. Він чимало бачив на своєму віку а нині вдивляється в Європу і власне минуле довжиною майже в тисячоліття. Паланок — непереможний і фотогенічний релікт Середньовіччя.
Пагорб, звичайно ж, не штучного, а природного — вулканічного — походження, хоча в IX-XІ ст., коли тут з’явилися первісні дерев’яні укріплення, місцеві жителі зазнали чимало мук від татар, які вривалися через Верецький перевал до Центральної Європи. Втім, підкорити мукачівську твердиню не вийшло ані в половецького хана Кутєшка, що 1089 року 50 днів тримав дерев’яну фортецю в облозі, ані в хана Батия, чия шістдесятитисячна орда двічі ламала зуби об Паланок в 1241 році. Коли в ХIII ст. замість дубового частоколу-паланка, що позичив своє ім’я замку, виросли муровані стіни, мук не поменшало: щороку жителі були зобов’язані вирубувати кожне проросле деревце чи кущик на пагорбі, щоб ворог не міг підійти до фортеці несподівано.
Už kelių kilometrų nuo Mukač evo matosi pagrindinė miesto turistų traukos vieta – Palanoko pilis. Jį valdo už pjedestalo už gesę s 68 metrų ugnikalnis. Miestas yra kaž kur apač ioje, o forpostas atviras visų akims ir vė jams, o tik už nugaros, š iaurė je, kyla ugnikalniai Karpatai. Savo amž iuje jis daug matė ir dabar ž velgia į Europą ir jos praeitį , kuri trunka beveik tū kstantmetį . Palanokas – nenugalimas ir fotogeniš kas viduramž ių reliktas.
Kalva, ž inoma, ne dirbtinė s, o natū ralios – vulkaninė s kilmė s, nors IX-XI a. Tač iau nei polovcų chanui Kuteš kai, kuris 1089 m. 50 dienų apgulė medinę tvirtovę , nei chanui Batui, kurio 6.000 karių orda 1241 m. du kartus sulauž ė dantis ant Palanoko, Mukač evo tvirtovė s nepavyko už kariauti.
Kai XIII a. vietoj ą ž uolo palankino, pasiskolinusio vardą iš pilies, buvo mū rytos mū rinė s sienos, kankinimai nemaž ė jo: kasmet gyventojai privalė jo iš kirsti kiekvieną ant kalno iš dygusį medį ar krū mą , kad prieš as nepriartė tų prie jo. tvirtovė netikė tai.