Чернечий орден, створений для визволення християнських душ з ісламського полону ще на зорі другого тисячоліття, і через століття стояв на сторожі інтересів світу під знаменом хреста, коли першим разом з парламентарями входив до розорених мусульманськими військами міст і селищ для здійснення своєї богоугодним місії. Саме для виконання покладених на себе обітниць з порятунку і захисту прав населення, що сповідувало католицизм, в 1699 році в Кам’янець, який залишала турецька армія згідно умов Карловіцкого мирного договору, разом з приймальною комісією Речі Посполитої прийшли перші монахи-тринітарії.
На перших порах жебракуючому ордену, що діяв під девізом «Слава – Трійці, полоненим – свобода», комісарами була віддана споруджена біля Лядських воріт у османський період мечеть, будівля якої, однак, була сильно пошкоджена попередньою повінню, а близьке розташування до заплави річки Смотрич не обіцяло і в майбутньому їй спокійного існування. Тому незабаром тринітарії покинули свій негостинний притулок на користь затишного маєтку на вершині плато біля Замкового мосту, який один з братів по імені Михайло отримав за три роки до цього (в 1696 році) у спадок від кам’янецького міщанина Хоцимирського.
Роль ордена, який існував і творив свої добрі справи лише подаяннями, в щойно звільненому від турецького ярма місті була настільки велика, що вже в 1712 році на зібрані кошти був споруджений дерев’яний костел, в той час як будівлі маєтку стали притулком чернечої братії. А в 1750 році на пожертвувані кошти було розпочато масштабне будівництво Тринітарського монастирського комплексу з каменю, яке знайшло своє гідне завершення в 1765 році введенням в експлуатацію кляшторних житлових і господарських будівель і освяченням костелу на честь Животворящої Трійці біскупом Красінським в 1780 році.
З встановленням ж на Поділлі влади Російської імперії наприкінці XVIII сторіччя існуванню монастиря тринітаріїв, як одного з найбідніших і нечисленних в Кам’янець-Подільському, прийшов логічний кінець – в 1842 році він був закритий, а його будівлі – пристосовані під потреби Палати Державного майна. Пізніше (в кінці XIX століття) колишній кляшторний дах ділили Повітове Поліцейське управління, Архів Подільського губернського управління та міська пожежна команда.
При всьому при цьому Троїцький костел продовжив виконання своєї високої духовної місії, переживши реконструкцію, в ході якої під талановитої пензлем І. Пагтля до невпізнання змінилися його інтер’єри. Друге десятиліття неспокійного ХХ століття ознаменувався для католицького храму, як і для незліченної кількості інших оплотів віри всіх течій і конфесій на теренах нової країни на ім’я СРСР, початком епохи забуття – костел було закрито, а в післявоєнний період в постраждалому (зруйновано частину покрівлі) в ході бойових дій Другої світової війни будівлі розмістився Обласний державний архів Хмельницької області.
Лише в 1977 році, нарешті, культурно-історична цінність храму біля головних воріт старого Кам’янця була гідно оцінена державою, коли була розпочата масштабна реконструкція будівлі, яка, а іншим, не торкнулася внутрішніх її інтер’єрів. Ремонтно-відновлювальні роботи були закінчені у 1984-ому. На зорі нових часів (здобуттям Україною незалежності), коли було знято офіційну заборону на релігію, в стіни колишнього Тринітарського костелу повернувся Святий Дух разом з представниками греко-католицької громади, яка в 1992 році почала проводити в храмі релігійні богослужіння. Зараз ця відреставрована церква носить ім’я святого Йосафата.
Барокова перлина одній з головних площ старого Кам’янець-Подільського являє собою однонавовий кам’яний храм під напівциркульними склепіннями на розпалубках із дзвіницею, що складається з об’єднаних лучковими арками трьох пілонів на високому постаментіу. Зовнішнє просте і, разом з тим, вишукане оздоблення колишнього Тринітарського костелу Кам’янця складають пілястри тосканського ордеру, на яких покоїться фронтон з декоративними скульптурами і вазонами, та прямуючі до центрального входу двомаршеві сходи з примикаючою стіною і двопілонними воротами, так само декорованими скульптурними зображеннями святих.
Vienuolių ordinas, sukurtas siekiant iš laisvinti krikš č ionių sielas iš islamo nelaisvė s antrojo tū kstantmeč io auš roje, ir po š imtmeč ių po kryž iaus vė liava saugojo pasaulio interesus, kai pirmą kartą pateko į parlamentą su sugriautomis musulmonų armijomis ir miestais. savo Dievui malonią misiją . 1699 m. pirmieji trinitorių vienuoliai atvyko į Kamenecą , kurį pagal Karlovi Varų taikos sutarties są lygas paliko Turkijos kariuomenė kartu su Ž eč pospolitos priė mimo komitetu, kad į vykdytų savo į ž adus iš saugoti ir ginti katalikų gyventojų teises.
Iš pradž ių elgetaujanč iam ordinui, veikusiam š ū kiu „Š lovė Trejybei, belaisviams – laisvė “, komisarai į teikė osmanų laikais š alia Liadskio vartų pastatytą meč etę , kurios pastatas buvo smarkiai nukentė ję s nuo potvynių . ir netoli Smotrycho salpos. než adė jo jai taikaus egzistavimo ateityje. Taigi netrukus trinitoriai paliko savo nesvetingą prieglobstį ir pasirinko jaukią dvarą plokš č iakalnio virš uje prie Pilies tilto, kurį vienas iš brolių , vardu Mykolas, paveldė jo prieš trejus metus (1696 m. ) iš Kameneco miestieč io Chotsimirskio.
Tik per iš maldą gyvavusio ir savo gerus darbus daranč io ordino vaidmuo ką tik iš turkų jungo iš sivadavusiame mieste buvo toks didelis, kad 1712 metais už surinktas lė š as buvo pastatyta medinė baž nyč ia, o pastatai tapo prieglobsč iu. vienuoliš ka brolija.
O 1750 metais už aukas buvo pradė tas stambus trinitorių mū rinio vienuolyno komplekso statybos, kuris buvo baigtas 1765 m. , kai vyskupas Krasinskis 1780 m. perdavė vienuolyno gyvenamuosius ir ū kinius pastatus bei paš ventino baž nyč ią Gyvosios Trejybė s garbei. .
XVIII amž iaus pabaigoje Podiljoje susikū rus Rusijos imperijai, Trinitorių vienuolyno, kaip vieno skurdž iausių ir maž iausių Kamianec-Podilskyje, egzistavimas baigė si logiš kai – 1842 m. jis buvo už darytas, o jo pastatai pritaikyti Valstybė s turto rū mai. Vė liau (XIX a. pabaigoje) buvusį vienuolyno stogą dalinosi apskrities policijos departamentas, Podolsko gubernijos skyriaus archyvas ir miesto ugniagesių komanda.
Trejybė s baž nyč ia tuo pat metu toliau vykdė savo aukš tą dvasinę misiją , patyrusi rekonstrukciją , kurios metu jos interjeras neatpaž į stamai pasikeitė po talentingu I. Pagtl teptuku. Antrasis audringo XX amž iaus deš imtmetis buvo paž ymė tas Katalikų baž nyč iai, taip pat begalei kitų visų konfesijų ir konfesijų tikė jimo tvirtovių naujoje SSRS vardu pavadintoje š alyje, už marš ties eros pradž ia - ) per kovų Antrojo pasaulinio karo metu pastate buvo Chmelnickio srities regioninis valstybinis archyvas.
Tik 1977 m. , pagaliau, š alia pagrindinių senų jų Kameneco vartų esanč ios baž nyč ios kultū rinę ir istorinę vertę į vertino valstybė , kai prasidė jo plataus masto pastato rekonstrukcija, kuri, be kita ko, neturė jo į takos ir jo interjerui. Remonto ir restauravimo darbai buvo baigti 1984 m.
Naujų jų laikų (Ukrainos nepriklausomybė s) auš roje, panaikinus oficialų religijos draudimą , Š ventoji Dvasia grį ž o ant buvusios Trejybė s baž nyč ios sienų su graikų katalikų bendruomenė s nariais, kurie religines pamaldas baž nyč ioje pradė jo 1992 m. Š i restauruota baž nyč ia dabar pavadinta Š v. Juozapato vardu.
Barokinis perlas vienoje iš pagrindinių senų jų Kamianets-Podilskyi aikš č ių yra vienanavė mū rinė baž nyč ia po pusapvaliais skliautais ant klojinių su varpine, susidedanti iš trijų pilonų , sujungtų arkinė mis arkomis ant aukš to postamento.
Iš orę paprastą ir kartu iš skirtinę buvusios Kamianets trinitorių baž nyč ios puoš meną sudaro Toskanos ordino piliastrai, ant kurių stovi frontonas su dekoratyvinė mis skulptū romis ir vazomis bei dviejų pakopų laiptai, vedantys į pagrindinį į ė jimą . š ventieji.